International scientific e-journal

ΛΌГOΣ. ONLINE

16 (December, 2020)

e-ISSN: 2663-4139
КВ №20521-13361Р

LAW

UDC 34:004

DOI 10.36074/2663-4139.16.18

ПРАВОСУБ’ЄКТНІСТЬ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ В СФЕРІ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ: ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ

ЗАЛЄВСЬКИЙ Сергій Валерійович

здобувач вищої освіти

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»

 

УКРАЇНА


Анотація. У статті йдеться про проблему встановлення правосуб’єктності штучного  інтелекту, та про права і відповідальність яку мають нести суб’єкти інтернету речей, як учасники середовища що вже формують оточуючу дійсність. У статті вивчено діючу законодавчу базу та досвід провідних країн щодо підстав набуття правосуб’єктності, зокрема, досвід щодо встановлення на законодавчому рівні відповідальності за дії, або за бездіяльність штучного інтелекту.

Ключові слова: штучний інтелект, інтернет речей, правосуб’єктність, право, законодавство.

У кожної комп’ютерної програми та кожного робота є творець. Тобто, людина, яка його програмує і закладає певний алгоритм здійснення автоматизованих процесів та механічних дій. Однак, людство поволі підходить до межі, коли інтернет речей дозволить роботизованим системам аналізувати певні процеси та на основі цих даних приймати рішення, які спершу можуть бути підконтрольними людині, а потім, з огляду на значно більшу продуктивність обробки інформації штучним інтелектом, можуть і виходити з-під контролю людини. Відповідно, гостро постає питання правового регулювання відносин у сфері використання робототехніки. Дедалі частіше звучать припущення що роботи можуть бути як об'єктом, так і суб'єктом суспільних відносин. Так, науковці вже розробили робота, що без попередньої підготовки конструює уявлення про себе самого. Він самостійно вивчає, яку має форму і як може рухатися – як і новонароджена дитина. Ця здатність самопізнання дає змогу машині гнучкіше прилаштовуватися до нових завдань і до пошкоджень. Це може бути першим кроком до справжньої самосвідомості, пишуть учені у журналі «Science Robotics» [9].

Якщо звернутися до історії, то цікавим є досвід правознавців Стародавнього Риму, котрим довелося вирішувати подібну за суттю проблему – залучення рабів (які були об’єктами правовідносин) до участі у цивільному обігу в якості його «квазі-суб’єктів». Як зазначають у своїй публікації ПРАВОВІДНОСИНИ ТА ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ: «СУБ’ЄКТИВІЗАЦІЯ» ОБ’ЄКТУ Харитонов Є., д.ю.н., професор, член-кореспондент НАПрН України, зав. кафедри цивільного права НУ «Одеська юридична академія», Харитонова О., д.ю.н., професор, член-кореспондент НАПрН України, зав. кафедри права інтелектуальної власності та корпоративного права НУ «Одеська юридична академія» [5], вирішувалася зазначена проблема за допомогою різноманітних юридично-технічних прийомів, які дозволяли вирішувати колізії розуміння рабів як об’єктів права з одночасним фактичним визнанням за ними здатності створювати певні права і обов’язки для хазяїв. Методологічним підґрунтям вирішення згаданих колізій було природне право. Зокрема, застосовуючи такий підхід, Ульпіан запропонував рішення, що докорінно змінювало межі визначення суб’єктів права: «Раб не може бути з точки зору цивільного права стороною у договірному зобов’язанні, однак у природно-правовому аспекті він може і зобов’язувати, і зобов’язуватись»

Разом із тим, у добу класичного римського права існує важлива тенденція поступового залучення рабів до участі у цивільному обігу. По-перше, рабство не розглядається римськими юристами як специфічний римський інститут - і за своєю сутністю, і за правовим режимом. За наказом імператора Антоніна той, хто безпідставно вб’є свого раба, підлягає не меншій відповідальності, ніж той, хто вбив чужого раба. І навіть надмірна суворість господарів обмежується наказом того ж імператора. Бо Антонін…написав: у випадку коли б жорстокість господарів видалася нестерпною, їх треба примушувати продати своїх рабів в інші руки. Особливо прикметною у цих фрагментах є перевірка становища рабів нормами природного права та справедливості. Не ідеалізуючи ні римських законодавців, ні юриспруденцію в їх ставленні до рабства, варто усе ж підкреслити послідовність тенденції застосування критеріїв - у даному випадку принципу справедливості при регулюванні різноманітних інститутів, в тому числі і цього. По-друге, не менш важливий момент, на який варто звернути увагу, це поступова зміна приватноправового становища рабів (без змін у їх публічно-правовому статусі): хоч вони і надалі не вважалися суб’єктами права, але поступово з практичних міркувань були фактично залучені до участі у цивільному обігу як його суб’єкти. Для цього були використані такі засоби, як надання рабам пекулію, а також преторські позови за договорами, що вони здійснювали. Сутність рабського пекулію полягала у наданні господарем рабу майна, яке враховувалось окремо від іншого, що належало цьому хазяїну (Д.15.1.5.4). Рабський пекулій був цікавим і неодновимірним явищем. З одного боку, він був засобом підвищення зацікавленості раба у результатах власної праці - врешті решт на користь його ж хазяїну, котрий кожної митті міг забрати назад своє майно. З іншого боку, пекулій став ефективним засобом залучення рабів до торгового обігу, оскільки наявність у нього відокремленого майна природно підштовхувала до укладення договорів, набуття нового майна тощо. Необхідність створення гарантій для третіх осіб, які вступали в договори з рабами, котрі мали пекулій, призвела до того, що претори почали давати позови до хазяїна, який надав пекулій. Юридична діяльність раба, зумовлена пекулієм, суворо регламентувалася. Звичайно, все набуте рабом при управлінні пекулієм автоматично ставало власністю його хазяїна. Проте і зобов'язання, що випливали з пекулія, також покладалися на хазяїна раба. Таким чином, зазначають автори публікації, спектр участі рабів у цивільному обігу був достатньо широким, що дозволяє говорити про існування у них деякої реальної, хоч і обмеженої, правосуб’єктності у галузі приватного права. Професори Харитонов Є., та Харитонова О. допускають, що з використанням такого алгоритму може відбуватися й поступове залучення штучного інтелекту до участі у цивільному обігу і в інформаційному та пост інформаційному суспільствах.

У своїй науковій праці щодо правосуб’єктності штучного інтелекту та роботів «ІНТЕРНЕТ РЕЧЕЙ І ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ: ВИТОКИ ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ» опублікованій за результатами другої міжнародної щорічної конференції  ІТ ПРАВО: ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ [1], доктор юридичних наук Баранов О.А зокрема зазначає наступне: вважаємо за доцільне прислухатися до думки, висловленої в Парламенті Євросоюзу: в умовах настання нової епохи в розвитку людства, коли все більш складні роботи, боти, андроїди та інші прояви штучного інтелекту, схоже, стануть каталізаторами нової індустріальної революції, яка, ймовірно, не залишить жодного прошарку суспільства незачепленим, для законодавчої влади життєве важливим є вираховування юридичних та етичних наслідків. В останнє десятиліття в тій чи іншій інтерпретації про це говорять на численних світових і національних форумах, конгресах і конференціях, присвячених інтернету речей, роботам або штучному інтелекту. Однак, однозначної відповіді про способи і засоби виконання, висловлених у Європарламенті, рекомендацій, поки не сформульовано.

Виходячи зі змісту дискусій про перспективи правового регулювання в умовах застосування технологій ІР і використання ШІ, можна констатувати наявність трьох основних гіпотез, які власне і визначають основний зміст наукових підходів до вдосконалення або реформування правових систем, що обумовлено використанням роботів [3]:

  • роботи є об'єктом суспільних відносин, а значить і об'єктом правовідносин;

  • роботи є суб'єктом суспільних відносин, а значить можуть бути суб'єктом правовідносин;

  • роботи можуть бути як об'єктом, так і суб'єктом суспільних відносин, а значить можуть бути як об'єктом, так і суб'єктом правовідносин.

Третя гіпотеза є суперпозицією двох перших і якщо будуть справедливі ці дві перші гіпотези, то вона також буде мати місце.

Звичайно, багато дослідників проблематики правового регулювання в умовах використання роботів, перш за все, на підставі багатовікового досвіду з надією звертають увагу на історично підтверджені правові механізми регулювання суспільних відносин, припускаючи, що саме вони дозволять з одного боку уникнути загроз, які можуть викликатися використанням роботів, і про які останнім часом стали говорити лідери сучасної науки і техніки, а з іншого - створити максимально сприятливі умови для інвестицій і досягнення всього того позитивного, що дає широкомасштабне використання роботів. Багато вчених, як наприклад, М. В. Карчевський, припускають, що в недалекому майбутньому системи (роботи) з ШІ можуть бути суб'єктом правових відносин. [4]

Підставою для формулювання перших двох гіпотез є такі узагальнені варіанти уявлень про роль роботів в суспільних відносинах:

  • Роботи, в тому числі з штучним інтелектом, тільки допомагають здійснювати звичайні суспільні відносини, в яких суб'єктами виступають традиційні юридичні і фізичні особи. При цьому, ці суспільні відносини принципово можуть бути здійснені і без роботів, функція яких може бути реалізована іншим способом, але, швидше за все, менш ефективним.

  • Роботи-андроїди або андроїди можуть виступати «стороною» в стосунках, в яких інша сторона – це традиційні юридичні і фізичні особи. Чому роботи можуть бути стороною відносин? Тому, що вони «самостійно» можуть оцінювати дії інших суб'єктів і в залежності від результатів цієї оцінки також самостійно формувати або змінювати мету та зміст своїх дій. Чи тому, що їх дії не можуть бути заздалегідь передбачені, так як вони здійснюються під впливом непередбачуваних мінливих обставин або під впливом емоцій і свідомості робота. Іншими словами, роботи в цьому випадку розглядаються як людиноподібні суб'єкти, які здійснюють людиноподібні дії в процесі відносин з традиційними суб'єктами. І якщо дії традиційних суб'єктів в таких відносинах підлягають правовому регулюванню, то логічно припустити, що інша сторона також є суб'єктом цих правовідносин.

Також професор Баранов О.А. [2] стверджує що необхідно буде вирішити дуже багато правових проблем в регулюванні, пов'язаних з тією обставиною, що людина є біологічна істота, а робот – ні. Перш за все, це проблеми визначення для роботів понять, критеріїв, змісту та обсягів правоздатності, дієздатності і деліктоздатності, вирішення проблеми встановлення для роботів спеціальної або загальної правосуб'єктності та багато інших. Цілком резонно зауважує К. О. Нернес, що якщо ШІ (робот-андроїд або андроїд - авт.) повинен нести юридичну відповідальність за свої дії, тоді він повинен мати фізичну, юридичну та цифрову ідентичність, подібну людині. І тут же продовжує: якщо у ШІ є ті ж юридичні обов'язки, що і у людини, хіба в нього не повинні бути такі ж юридичні права, як у людини?

Щодо засад можливої правосуб’єктності «розумних» роботів висловилися малазійські вчені Hartini Saripan, Nurus Sakinatul Fikriah Mohd Shith Putera, Sheela A/P Jayabala з Університету технологій МАРА у виданні World Applied Sciences Journal 34 (6): 824-831, 2016 [10], так у статті «Роботи це люди?» йдеться про наступне: якщо казати про кінцеву мету, щодо покладання відповідальності за дії роботів та штучного інтелекту, то може йтися  про надання «розумним» роботам конституційних прав та слід їх вважати юридичною особою. Цей підхід базується на готовності правової системи визнати корабель, культову споруду, корпорацію та інший штучний предмет юридичною особою.  Малазійські вчені дослідили праці науковця зі США – Вілліка, який у своїй статті Willick, S., 1983. “Artificial Intelligence: Some Legal Approaches and Implications,”. Al Magazine, 4(2): 5-16. [11], виступає за конституційне визнання комп'ютерної системи як "юридичної особи" американською конституцією.  Інший вчений Емре, у статті “Intelligent Agents and Their Legal Status, ”. Ankarabarreview, pp: 46-54. [6], дає уявлення про правові наслідки, які були виведені з функції штучного інтелекту та його способу функціонування. І, таким чином, запропонував найбільш відповідний правовий статус. Згідно його тверджень,  основою інтелекту людини є обчислення, і тому його можна сприймати як програму, що працює на комп'ютері.  Ця модель сприйняття, на думку вченого - це те, що дозволить розвивати Штучний інтелект.  В основі правової системи стоїть юридичне значення " людини " яка є предметом законних прав та обов'язків. Тому питання надання юридичного статусу роботу зі штучним інтелектом, в принципі, полягає у питанні про надання йому прав та обов'язків. 

Водночас вчений Соллум у своїй праці, Lawrence B., 1992. "Legal Personhood For Artificial Intelligence". North Carolina Law Review, 70: 1231 [7], зазначає, що визнання юридичної особи "особою" - це не що інше, як вигадка, якщо поняття "інтелект" та "воля" не пов'язані з цією сутністю.  Ці два атрибути, як стверджується, є ключовими в дискусії про статус  «розумних» машин.  Потім "інтелект" асоціюється з компетенцією роботів для виконання складних завдань, тоді як інтенціональність і свідомість прирівнюються до "волі". 

Далі належить вирішувати правові проблеми, пов'язані з оцінкою поведінки роботів в тій чи іншій ситуації, з доведенням вчинення ними тих чи інших дій «навмисне» чи ні, тощо. Правові ситуації, які сьогодні сприймаються як цілком очевидні, за умови участі роботів потребуватимуть відповідного переосмислення.

Одна з таких популярних серед юристів проблем, яка неминуче спливає практично у всіх дискусіях, – це проблема визначення відповідальності у випадках, коли збиток буде завдано діями робота-андроїда. Дійсно, хто може бути визначений винним в разі нанесення шкоди деякому суб'єкту автоматично керованим автомобілем із загальним ШІ (робомобіль)? Або робомобіль, або власник робомобіля, або виробник робомобіля? Хто буде нести юридичну відповідальність?

Так, скажімо, в законодавство Естонії вже внесені певні зміни які регулюють суспільні відносини у зв'язку з необхідністю взаємодії з роботами, зокрема, внесено зміни у 2017 році до Закону про дорожній рух. Зокрема внесено наступні пункти:

Пристрої, пристосування та обладнання, які беруть участь в роботі самохідних роботів-кур'єрів, зобов'язані забезпечити безпечне управління і рух робота на дорозі таким чином, щоб робот не заважав руху, не уявляв небезпеки і не завдавав шкоди людям, майну і навколишньому середовищу. Розміри саморушного робота-кур'єра з вантажем і без вантажу не повинні наражати на небезпеку інших учасників дорожнього руху та перешкоджати їх руху. Автомобільний робот-кур'єр повинен бути обладнаний відбивачами і світловими сигналами, які гарантують його безпечне використання та видимість для інших учасників дорожнього руху в темний час доби або в умовах поганої видимості. Автомобільний робот-кур'єр повинен мати на собі чітко позначену інформацію, що включає ідентифікаційний номер, ім'я власника, номер його телефону.  Вимоги до технічного стану, заводських налаштувань швидкості, відбивачам і світловим сигналами, а також максимально дозволеним габаритам самохідних засобів.

Власником або особою, яка управляє самохідним роботом-кур'єром, може бути фізична особа віком не молодше 18 років, яка є громадянином Естонії, має вид на проживання або право проживання в Естонії, або юридична особа, зареєстрована в Естонії. Самохідному роботу-кур'єру забороняється перевозити людей і тварин.

Власник самохідного робота-кур'єра, а також особа, яка керує таким чином, зобов'язані:

- бути обережним та уважним в управлінні самохідним роботом кур’єром, щоб запобігти пошкодженню їм інших учасників дорожнього руху;

- виконувати вимогам, що пред'являються до роботів-кур'єрів і їх руху;

- розбиратися в законодавстві, що регулює використання роботів-кур'єрів.

Власник самохідного робота-кур'єра зобов'язаний:

  • перед використанням самохідного робота-кур'єра перевірити його справність, технічне відповідність вимогам законодавства, переконатися, що за технічним станом робот готовий до безпечного використання;

  • бути у тверезому стані при управлінні самохідним роботом-кур'єром, не допускати до управління самохідним роботом-кур'єром осіб, які, за станом здоров'я або з причини відсутності необхідних навичок і знань зможуть забезпечити безпечне управління роботом, а також осіб, які не відповідають вимогам пункту 1 цієї статті;

  • вести облік роботи саморушного робота-кур'єра, забезпечити наявність на ньому ідентифікаційного номера, ім'я власника і номера його телефону;

  • переконатися, що світлові сигнали і відбивачі робота-кур'єра знаходяться в справному стані, а ідентифікаційні знаки можуть бути прочитані;

  • забезпечувати неможливість захоплення управління роботом-кур'єром особами, які не зазначеними в пункті (1) цієї статті;

  • переконатися перед використанням робота-кур'єра в тому, що вантаж, наявний у робота-кур'єра, закріплений таким чином, щоб не ставити життя людей під загрозу, не завдавати шкоди навколишньому середовищу або майну, не створювати перешкоди для руху;

  • під час використання робота-кур'єра бути доступним за номером телефону, згідно з пунктом (6) статті 151 і на вимогу поліції або іншого правоохоронного органу надати в зазначений термін дані про самохідного робота-кур'єра, зазначені в пункті (7) цієї статті.

Особа, яка управляє роботом-кур'єром, зобов'язана до і під час використання робота-кур'єра переконатися в тому, що:

  • самохідний робот-кур'єр справний, його технічний стан забезпечить його безпечне використання;

  • світлові сигнали і відбивачі робота-кур'єра знаходяться у справному стані, а ідентифікаційні знаки можуть бути прочитані.

Особі, управителю самохідним роботом-кур'єром, забороняється:

  • керувати самохідним роботом-кур'єром в стані алкогольного сп'яніння або у стані здоров'я, при якому брати участь у дорожньому русі небезпечно, або передавати управління роботом особі у такому стані;

  • передавати управління самохідним роботом-кур'єром особі, яка не володіє необхідними навичками і знаннями для безпечного використання саморушного робота-кур'єра або не відповідає умовам, передбаченим пунктом 1 цієї статті.

Власник робота-кур'єра повинен протягом шести місяців з дати використання робота-кур'єра зберегти і представити наступну інформацію про нього дорожньої інспекції або суду за запитом цих органів і до встановленого ними строку:

  • дані про маршрут руху робота-кур'єра, дату використання робота, час початку і закінчення руху (з точністю до секунди), його місцезнаходження та швидкість;

  • в хронологічному порядку представлені дані про команди, переданих роботу особою, яка керує рухом, про рух робота без участі такого керуючого, а також дані для встановлення особи, яка керувала роботом;

  • дані про збої в роботі робота-кур'єра, зафіксованих датчиками, які змусили того, хто керує ним втрутитися в процес руху самохідного робота кур’єра;

  • інформацію про власника робота-кур'єра та його страхування.

Таким чином, ми бачимо що у практичному законодавстві робот є не суб'єктом, а об'єктом права і повну відповідальність за його дії, несе власник, або особа що керує роботом, водночас, в цьому нормативному акті є певні показові елементи, які просувають і поборники ідеї надання правосуб’єктності роботам у майбутньому. Так, зокрема, робот повинен мати ідентифікатори, для того, щоб можна було його виокремити серед інших, також, у законі вказано що саме самохідному роботу забороняється перевозити тварин та людей. Цим же законом встановлюються певні правила знаходження на проїжджій частині саме для робота, та його обов'язок поступатися дорогою іншим учасникам дорожнього руху. І нехай за суттю ці зобов’язання розраховані на власника, або на того, хто керує цим роботом, все ж це можна вважати початком встановлення правосуб’єктності роботів. Їх згадують в правових актах, наділяють обов'язком та відповідальністю, надалі, з розвитком технологій, такі юридичні кроки можуть ставати більш вагомими. Певні розробники, які працюють у сфері розробок робототехніки, з метою більшої інтеграції «розумних» машин у повсякденне життя людей йдуть шляхом емітації емоцій людини роботами, що має на їх думку викликати певну емпатію і приязнь до роботів. Їх роблять людиноподібними та вчать посміхатися, дослідники США навіть вивчають проблему використання роботів у військових підрозділах і можливість того, що солдати будуть емоційно прив'язуватися до роботів що, в свою чергу, може призвести до того, що у людей військових може виникати бажання наражати себе на небезпеку заради рабів, тому такий хід не є однозначним, але він яскраво ілюструє той факт, що так як і у випадку з поступовим наданням правосуб’єктності рабам у праві древніх римлян, людство може піти і шляхом наділення юридичними правами й обов'язками й роботів. 

Висновок

  • Питання правосуб’єктності штучного інтелекту та роботів дедалі частіше дискутується серед вчених-правників і одностайності в цьому питанні наразі немає, але більшість схиляється до думки, що розвиток технологій призведе й до розвитку права у цій царині.

  • З метою розвитку штучного інтелекту та задля залучення інвестицій у розробку роботів та розширення їх ролі у суспільних відносинах, має більш ґрунтовно забезпечуватися правове регулювання у цьому питанні.

Досвід багатьох країн свідчить про те, що правове регулювання взаємин людей зі штучним інтелектом та роботами вже знаходить своє відображення у законодавстві та інших нормативних актах.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

 

  • Баранов, О. А. (2017). Інтернет речей і штучний інтелект: витоки проблеми правового регулювання: зб. матеріалів ІІ-ї міжнародної науково-практичної конф. ІТ-право: проблеми та перспективи розвитку в Україні, 18-42. Вилучено з http://aphd.ua/publication-249/.

  • Баранов, О. А. (2016). Інтернет речей як правовий термін. Юридична Україна, (5-6), 96-103.

  • Баранов, О. А. (2019). Правові аспекти національних стратегій розвитку штучного інтелекту. Юридична Україна, (7), 21-38.

  • Карчевський, М. В. (2017). Правове регулювання соціалізації штучного інтелекту. Вісник Луганського держ. ун-ту внутр. справ ім. Е. О. Дідоренка, (2), 99-108.

  • Харитонова, О. І. (2019). Правовідносини та штучний інтелект: матеріали наук.-практ. конф., 20-21 лист. 2019 р., Нац. тех ун-т України: Київський політех. інст. ім. І. І. Сікорського, 65-68.

  • Intelligent Agents and Their Legal Status. Ankarabarreview, pp. 46-54.

  • Lawrence, B. (1992). SOLUM, «Legal personhood for Artificial Intelligences». North Carolina Law Review, (70), 1231.

  • Measuring the Information Society Report, 2017, vol 1. 94 p. Retrieved from https://www.itu.int/en/ITU-D/Statistics/Documents/publications/ misr2017/MISR2017_Volume1.pdf.

  • Podbregar, N. & Kwiatkowski, R. (2019). Roboter erkennt sich selbst scinexx. Hod LipsonTask-agnostic self-modeling machines Science Robotics, 2019, no. 26. Retrieved from https://zbruc.eu/node/86643.

  • Sripan, Н. Are Robots Human? Nurus Sakinatul Fikriah Mohd Shith Putera, Sheela A/P Jayabalan Faculty of Law [Universiti Teknologi MARA, 40450 Shah Alam, Selangor, Malaysia A Review of the Legal Personality Model].

  • Willick, S. (1983). Magazine N, 4(2), 5-16.


LEGAL ENTITY OF ARTIFICIAL INTELLIGENCE IN THE FIELD OF INTELLECTUAL PROPERTY LAW: CIVIL LEGAL PROBLEMS

ZALIEVSKIY Sergii,
Student of the Faculty of Management and Marketing
National Technical University of Ukraine "Igor Sikorsky Kyiv Polytechnic Institute"
UKRAINE

Abstarct.
The article talks about the problem of establishing the legal personality of artificial intelligence, and about the rights and responsibility for which the subjects of the Internet of things should bear, as participants in the environment already form the surrounding reality. The article examines the current legislative framework and the experience of leading countries regarding the grounds for acquiring legal personality, in particular, the experience of establishing at the legislative level responsibility for actions or inaction of artificial intelligence.

Keywords: artificial intelligence, the Internet of things, legal personality, law, legislation.

© Залєвський С.В., 2020

© Zalievskiy S., 2020

 

This work is licensed under a Creative Commons Attribution 4.0 International License.

PUBLISHED : 15.12.2020