International scientific e-journal

ΛΌГOΣ. ONLINE

16 (December, 2020)

e-ISSN: 2663-4139
КВ №20521-13361Р

PHILOLOGY

UDC 811.161.2:81’23

EOI 10.11232/2663-4139.16.19

СИНТАКСИЧНИЙ РІВЕНЬ ХУДОЖНЬОГО ТЕКСТУ З ПОГЛЯДУ ЕМОТИВНОЇ СЕМАНТИКИ (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНУ ЛЮКО ДАШВАР «ПОКРОВ»)

 СТОЛЯР Зоя Володимирівна

кандидат педагогічних наук, старший викладач кафедри української мови і літератури

Національний університет «Острозька академія»

 

ЯРОШИК Олександра Олександрівна

магістрантка гуманітарного факультету

Національний університет «Острозька академія»

 

УКРАЇНА


Анотація. У статті зосереджено увагу на емотивності різних одиниць синтаксичного структурного рівня мови. З’ясовано, які саме синтаксичні одиниці в мовленні головної героїні роману відзначаються емотивністю. Подано деякі спостереження науковців щодо емотивного потенціалу різних синтаксичних конструкцій. Визначено, які емоції головної героїні виражають проаналізовані мовні одиниці.

Ключові слова: синтаксичний рівень мови; емотивність; емоція; синтаксичний повтор; окличне речення; питальне речення; спонукальне речення; заперечне речення; еквівалент речення; слово-речення; незакінчене речення; вокативне речення; вставне слово.

Постановка проблеми. Синтаксичний рівень – наймасштабніший корпус різнорідних мовних одиниць. У системі мови синтаксисові належить першорядне значення, оскільки в межах цього розділу функціюють одиниці, які забезпечують комунікацію між людьми. Але важливо наголосити на тому, що значення синтаксичних структурних одиниць не обмежується лише комунікативною функцією. Вони також мають здатність виражати особливості психоемоційного стану людини. Відповідно до цього одиницям синтаксису може бути властива емотивність, що дозволяє простежити, як відбувається категоризація людських емоцій у мові. Крізь призму таких досліджень маємо можливість спостерігати за тим, як основні категорії різних наук (лінгвістики й психології) взаємодіють і формують масштабну платформу для того, щоб у процесі комплексного вивчення певної проблеми здобути нові результати.

Аналіз досліджень і публікацій. У наявних дослідженнях, зокрема в працях науковців Л. Білоконенко, Н. Войцехівської, Н. Киселюк, І. Пініч, К. Соколової, М. Степанюк, С. Шабат-Савки, В. Шаховського, зосереджено увагу на вивченні емотивного потенціалу засобів різних рівнів мови, серед яких проаналізовано й одиниці синтаксису. Так, до прикладу, К. Соколова, яка розглядає емотивні висловлювання в російській та англійській пресі, досліджує питальні, окличні й парцельовані конструкції, а також синтаксичні повтори; М. Степанюк у контексті вивчення непрямої стилістичної номінації емоційного стану художнього персонажа в жіночому романі аналізує специфіку окличних речень і повторів; Н. Войцехівська, яка різноаспектно досліджує конфліктний дискурс в українській художній літературі, вивчає вираження агресії засобами синтаксису, зокрема заперечними, стверджувальними, розповідними, питальними, спонукальними конструкціями, окличними й неокличними висловлюваннями, простими й складними реченнями. Варто зауважити, що наразі недостатньо вивчено потенційні можливості синтаксичних одиниць як засобів вираження емотивності, оскільки дослідники все ж зосереджуються на аналізові окремих аспектів проблеми.

Мета статті – проаналізувати синтаксичний рівень мови з погляду емотивної семантики системи його одиниць на основі роману «Покров» Люко Дашвар.

Виклад основного матеріалу. Основним поняттям дослідження є категорія емотивності, інтерпретацій якої на сьогодні запропоновано чимало. Дослідниця Н. Космацька під час аналізу вербальних і невербальних засобів творення емоційності інформаційного повідомлення з’ясовує: «Емотивність як лінгвістична категорія належить до семантичної характеристики мовної одиниці і слугує презентації емоційного ставлення мовця до позначуваного» [1]. Важливо відзначити, що в межах поданої дефініції науковиця чітко розмежовує лінгвістичну категорію емотивності й психологічне поняття емоційності, оскільки ототожнення цих двох термінів є хибним. Варто розуміти, що емоційність – це психічна особливість людини, її можливість по-різному реагувати на події, явища, ситуації, оточення тощо. Натомість емотивність – це мовознавче поняття, яке дозволяє крізь призму системи мовних одиниць виражати людську емоційність, її багатогранність.

Ми поділяємо думку Н. Космацької, а тому в дослідженні послуговуватимемося визначенням категорії емотивності, яке пропонує дослідниця. З’ясувавши зміст основного поняття нашої розвідки, уважаємо за доцільне проаналізувати мовлення головної героїні роману Мар’яни Озерової з погляду емотивності. Передусім зазначимо, що на синтаксичному рівні функціює широкий діапазон емотивно маркованих одиниць. До них належать синтаксичні повтори, окличні, питальні, спонукальні, заперечні конструкції, еквіваленти речення (слова-речення, незакінчені (обірвані) речення, звертання-речення), вставні слова. Простежимо на конкретних прикладах, у який спосіб синтаксичні одиниці автори художніх текстів використовують як засоби вираження емоцій героїв.

Синтаксичні повтори. Дослідники переконані, що здебільшого повтори «свідчать про значну напругу емоційного стану персонажа» [2]. Ми цілком погоджуємося з цим твердженням, адже коли людина щось повторює кілька разів, вона в такий спосіб акцентує на чомусь вагомому для неї. Тому вважаємо, що емотивність того чи того синтаксичного повтору також залежить і від його безпосереднього значення. Ретельне вивчення синтаксичних одиниць роману засвідчило, що аналізовані конструкції здебільшого виражають негативні психоемоційні стани.

« – Сволота! Ти – сволота! – Мар’яна вривається в материну істерику своєю невтримною. Вчіпляється в Аду коршуном, сіпає-лупить. – Уб’ю! Уб’ю!» [3].

У поданому уривкові діалогу повтори окремих компонентів указують на надмірну розлюченість Мар’яни Озерової. Дівчина пов’язує те, що її батько хотів покінчити життя самогубством, із постійними зрадами матері. Тому головна героїня не може стримати свій гнів. Такий психоемоційний стан виражено компонентом сволота («підла людина; мерзотник» [4]), яким Мар’яна двічі називає власну матір і повторенням погрози убити жінку.

« – Не бреши! – несподівано люто вигукнула Мар’яна. – Ти брешеш! Ти весь час брешеш мені! І про Едю свого брехала! І про кохання своє неземне! Ти – злодюжка!» [3].

У репліці компоненти, що повторюються, передають гнів героїні, який певною мірою переходить у її особисту образу. Дівчина розлючена, адже переконана, що бабуся говорить неправду з приводу того, як Мар’янин викрадений телефон опинився в неї. Тому емотивно маркований компонент брехати повторюється чотири рази. Розлюченість головної героїні простежується й у своєрідному способі використання повтору: спершу вона звертається до бабусі з проханням не брехати, тоді як у трьох наступних випадках Мар’яна впевнено стверджує, що близька людина говорить неправду (брешеш (двічі) і брехала).

Питальні речення. Лінгвісти надають цим конструкціям особливого значення серед мовних засобів синтаксичного рівня, що мають здатність виражати людські емоції. Зокрема К. Соколова зазначає: «Питання завжди більш емоційно навантажене, ніж ствердження або заперечення, воно збільшує іллокутивну силу висловлювання і змушує читача задуматися, відчути сум, здивування, гнів» [5]. Науковиця виводить цю одиницю на новий рівень, адже говорить про здатність питальних конструкцій впливати навіть на читачів. Особливістю вживання питальних одиниць у романі є те, що декілька запитань практично завжди функціюють поряд. Така тенденція до використання питальних речень допомагає більш інтенсивно виразити ту чи ту емоцію.

« – Я руки попечу, він гроші отримає? І чи поділиться? Дім у Провансі? Господи, я дурна чи наївна?! – геть зажурилася, та в архів пішла. Надто багато таємниць зберігали старі папери» [3].

Низка питальних речень, які дівчина ставить собі, указує передусім на емоцію гніву. Мар’яна Озерова розлючена сама на себе, оскільки не розуміє, чому вона занадто наївна й вірить абсолютно кожному слову навіть у такій ситуації, коли усвідомлює, що їй говорять неправду. Тому дівчина безперервно ставить декілька запитань собі, адже не може зрозуміти, що з нею відбувається.

« – Невже в Яреми є нащадок? Він живий? Ви його знайшли? Бо я намагалася… І марно! – Мар’яна загорілася» [3].

Використані три поспіль питальні конструкції свідчать передусім про емоції здивування й зацікавлення. Мар’яна Озерова раптово дізнається про те, що, можливо, нащадка Дорошів нарешті знайдено. Дівчина довгий період часу сама намагалася знайти відповідь на це запитання, але їй не вдавалося. Тому героїня не стримує власне зацікавлення тим, хто саме є нащадком чималого спадку. Такий психоемоційний стан виражено через питальні речення, які Мар’яна безупинно ставить співрозмовникам.

Окличні речення. Цей тип синтаксичних засобів репрезентований у значній кількості. Схильність до їх використання пов’язуємо з тим, що «закодована у висловленнях окличної природи інформація містить щонайменше два компоненти: власне інформативну частину та суб’єктивний семантичний компонент, у якому відображається емоційна реакція мовця» [6]. Фактично сама природа окличних речень улаштована так, що емотивність є невід’ємним складником їх. Доволі часто ці конструкції стають показником надмірної емоційності персонажа.

« – Так нечесно! Нечесно! Я тільки тебе знайшла! Я повернулася! До тебе! Назавжди! А ти… Куди?! – На Майдан» [3].

Процитований уривок демонструє використання кількох окличних речень в одній репліці Мар’яни, накопичення яких віддзеркалює психоемоційний стан хвилювання, що переходить у розпач. Дівчина занепокоєна, оскільки боїться втратити дорогу людину. Через використання окличних конструкцій героїня намагається донести свою емоцію до співрозмовника і в такий спосіб вплинути на його рішення.

« – Що доброго?! Ми прокляті! Дітей у нас ніколи не буде! На нас скінчаться Дороші!» [3]. 

Мар’яна Озерова відчуває цілковитий розпач. Дівчині відомо, що через давнє родове прокляття вона і Ярослав Раєвський є останніми представниками роду Дорошів. Саме через використання кількох окличних речень під час розмови з Ярком героїня намагається донести всю прикрість цієї новини своєму співбесіднику й водночас демонструє емоцію розпачу.

Спонукальні речення. Побутує думка, що спонукальні речення більшою мірою використовують для вираження негативних емоцій гніву, роздратування, страху, відчаю на відміну від позитивної емоції радості. Таку тенденцію безпосередньо пов’язують із особливістю самої емоції радості, яка більше зорієнтована на експресію, ніж на спонукання до дій [7].

« – Та відчепися! – Мар’яна вирвалася зиркнула на годинник: 18.55. – Дідько! – розгубилася…. Пропустіть! Та дайте пройти! Питання життя і смерті!» [3]. 

Кілька спонукальних речень указують на емоцію роздратування. Мар’яна поспішає на побачення з чоловіком, який їй подобається. Дівчина не хоче запізнитися, але чималий натовп заважає, що сильно дратує героїню. Інтенсивність вияву названої емоції підсилено тим, що Мар’яна в такій грубій формі апелює до незнайомих їй людей.

« – Хотинський би радо відгукнувся на пропозицію обвінчатися заради грошей, – почула голос Пітера, підхопилася як підстрелена.

Просто йди геть!» [3].

Мар’яна відчуває емоції гніву й роздратування. Такий психоемоційний стан головної героїні спричинений тим, що її знайомий Пітер досить саркастично образив дівчину. Мар’яна не готова вислуховувати його вибачення, а тому використовує спонукальне речення, у якому дратівливо говорить, щоб Пітер залишив її (Просто йди геть!).

Еквіваленти речення. До цієї групи синтаксичних одиниць належать слова-речення, незакінчені й вокативні речення.

Слова-речення. Синтаксист К. Шульжук зазначає: «Слова-речення передають реакцію мовця на висловлення співрозмовника» [8]. На нашу думку, це твердження є важливим показником того, що словам-реченням властива емотивність, адже реакція мовця на будь-що завжди тісно пов’язана з його психоемоційним станом. Тому вважаємо, що погляд на слова-речення як на емотивно марковані одиниці є цілком логічним і обґрунтованим.

« – Я сам до тебе приїду, Мар’яно.

Ні! – перелякалася. – Я вже скоро буду в Києві» [3]. 

У наведеному фрагменті фіксуємо заперечне слово-речення Ні!, надмірна емотивність якого підсилена окличністю. Воно безпосередньо вказує на емоції розгубленості та страху, які панують над Мар’яною. Головна героїня не лише боїться надмірної уваги з боку Хотинського, який декілька місяців тому принизив її, а й не розуміє, як правильно поводитися в цій ситуації. Тому у відповідь на повідомлення про приїзд чоловіка дівчина злякано заперечує Ні!

«Слава тобі, Господи! – Мар’яна розсміялася тихо, щоби не нервувати архівну тишу. – От і все! Майже все… – знайти відомості про людей у післявоєнні роки здавалося справою миттєвою: рукою дотягнеться!» [3]. 

У процитованому фрагменті зафіксовано емоційно-оцінне вигукове слово-речення. Про особливе значення їх зазначає К. Шульжук: «Часто в ролі емоційно-оцінних вигукових слів-речень фразеологізованого типу перебувають сполуки з компонентами Боже, Господи» [8]. Синтаксист робить акцент саме на емотивному характерові таких конструкцій. Еквівалент речення Слава тобі, Господи! передає радісний емоційний стан Мар’яни. Причиною такої емоції стало те, що врешті-решт після довгого періоду пошуків героїні вдалося знайти в Державному архіві майже всю інформацію про рід Дорошів.

Незакінчені (обірвані) речення. Мовознавець А. Загнітко зазначає, що такий тип конструкцій передусім є «важливим засобом оформлення думки, засобом відтворення почуттів і відношень мовця до зображуваного явища, події, особи і под.» [9]. Ці речення досить поширені в аналізованому тексті. Ми пов’язуємо надмірне використання незакінчених конструкцій із тим, що вони найбільш точно допомагають передати емоції розгубленості, відчаю та розчарування, які практично впродовж усього роману властиві головній героїні.

«Оце я втрапила… буде, що розповісти… Невже цей хлопець… І сива жінка… І цей червоний білий… Невже вони вірять, що все це по-справжньому?.. Нащо я піддалася омані слів? “Ти моя жінка”, “додому”… Як у кіно! Треба забиратися звідси!» [3].

У наведеному уривкові обірваність речень у мовленні Мар’яни передає емоцію здивування. Дівчина почала врешті усвідомлювати, що погодилася піти з хлопцем, якого бачить уперше в житті, й наразі перебуває у квартирі з незнайомими їй людьми. Така особиста поведінка й викликає в героїні емоцію здивування, адже вона не розуміє, чим керувалася та як погодилася на це. Тому Мар’яні важко завершити власні думки, адже дівчина не знає, як пояснити всі ці події, що трапилися з нею.

« – Знаєш… Ті парфуми… Для тебе. Щоби ти помітив мене…» [3].

Чоловік, який подобається Мар’яні, не відповідає взаємністю. Дівчина не знає, як привернути увагу Хотинського, а тому вона розгублена. Цю емоцію виражають три обірвані речення, які героїня адресує чоловікові. Незакінчені конструкції не лише передають конкретну емоцію, а й демонструють нездатність персонажа чітко сформулювати власну думку, що стає показником невпевненості Мар’яни, її хвилювання.

Звертання-речення. Звертання-речення або ж вокативні конструкції досить тісно пов’язані з людськими волевиявленнями й почуттями, а тому потенційно можуть бути емотивно маркованими, що підтверджено результатами пропонованого дослідження.

«Мамо, Боже ж мій! Мамо! – заверещала розгублено. – Тато знову на Майдані! Як він міг?! Йому все це важливіше за щастя власної доньки?!» [3]. 

« – Мамо! – зупинилася, чоботи в багнюці, біля ніг – першоцвіт. – Квіти… – розчулилася, забула бідкатися» [3].

В аналізованих фрагментах тексту роману зафіксовано однакові звертання-речення, що свідчить про можливість цих синтаксичних елементів виражати різні людські емоції. Зокрема, повторювані вокативні речення, використані в першому уривкові, передають емоції розчарування й суму. Мар’яна в розпачі кличе матір, адже розуміє, що батько обіцяв бути вдома після роботи для знайомства з хлопцем доньки, а натомість пішов на Майдан. Емоційність у цьому реченні передано більш інтенсивно, адже в репліці героїні використано вигук Боже ж мій!

У другій конструкції Мар’яна знову ж таки звертається до матері. Але дівчину переповнює емоція радості, адже вона нарешті примирилася з матір’ю і має з нею чудову прогулянку до Дорошівки. Як бачимо, два однакові звертання-речення в кожному фрагменті виражають різні психоемоційні стани героїні.

Синтаксист П. Дудик зараховує вокативні речення такого типу до емоційно-оцінних, адже, як зазначає науковець, «крім основної функції звернення до особи, звертання-речення можуть виражати внутрішні переживання мовця. Вони завжди містять додатковий відтінок – співчуття, захоплення, подиву, наполегливого прохання, невдоволення, докору, обурення, перестороги, відчаю та ін.» [10].

Заперечні речення. Зазначимо, що цей тип синтаксичних одиниць не у всіх мовленнєвих ситуаціях відзначається емотивністю. Здебільшого в тексті аналізовані конструкції є звичайними запереченнями, які виражають незгоду зі співбесідником. Натомість у поданому фрагменті роману заперечне речення функціює як емотивно маркована одиниця.

« – Хіба? – тоскно питала Поля. Помаранчеве марево тремтіло. – Чому я за ґратами?

Не знаю Вибач, я дурна! Я про інше. Маємо жити далі інакше…» [3]. 

Головна героїня перебуває в стані відчаю та розгубленості, адже її найкращу подругу звинувачують у вбивстві Ігоря. Мар’яна не може жодним чином пояснити Полі, чому так трапилося, й у відповідь на запитання, через що подруга знаходиться за ґратами, говорить не знаю. Це заперечення є емотивно маркованим, адже воно подане з метою вказати на те, що Мар’яна хвилюється через неможливість допомогти подрузі в скрутній ситуації. Досить цікавим у контексті аналізованого фрагмента видається твердження, що «люди нерідко застосовують механізм заперечення як захист від кризових ситуацій» [11].

Вставні слова. Вставні слова – це синтаксична категорія, яка допомагає вказати на ставлення мовця до власної думки й поглядів інших. Варто зазначити, що специфіку психоемоційного стану людей можуть виражати не лише вставні слова відповідної семантичної категорії, а й ті, які належать до інших груп.

« – Гроші по людях зібрав для вас, бунтівних! Тут його і «кинули!»

– Хто?

– А хто знає?! Вас же тут – до біса! – глянула у вікно. – Може, он той! Чи той… Я в їхні очі не дивилася, та знаю – ваші ж майданівці в тата гроші вкрали» [3].

Вставне слово може, що належить до категорії вираження ступеня вірогідності повідомлюваної інформації, передусім указує на невпевненість припущень Мар’яни. Але відзначимо, що цей компонент також виражає емоції розгубленості й навіть відчаю. Дівчині відомо, що хтось ошукав її батька, але героїня не знає, ким саме є ця людина. Мар’яна намагається дізнатися, хто це зробив, але врешті розгублено говорить подрузі, що це може бути будь-хто.

« – Шкода, що дідусь ніколи не дізнається: він повернувся туди, звідки його корені, – сумно усміхнулася Мар’яна. – Що він Дорош… І Озер…» [3].

Мар’яна Озерова відчуває емоцію суму. Такий стан героїні спричинено тим, що під час ознайомлення зі своїм родоводом дівчина дізнається про певні прикрі моменти, які спіткали її предків. Мар’яні сумно з цього приводу, а тому ще на початку власної репліки дівчина використовує вставне слово шкода, яке повноцінно описує її психоемоційний стан.

Висновки. Отже, синтаксичний рівень мови – це складна система різних структурних одиниць, які не лише забезпечують повноцінний процес комунікації, а й мають здатність виражати широкий спектр людських емоцій. Серед одиниць, яким властива емотивність, у межах роману «Покров» активно функціюють синтаксичні повтори, окличні, питальні, спонукальні, заперечні речення, еквіваленти речення (слова-речення, незакінчені й вокативні конструкції), а також вставні слова. Крізь призму аналізу синтаксису з погляду емотивності нам вдалося з’ясувати те, що головній героїні впродовж усього роману були властиві емоції гніву, здивування, зацікавлення, розпачу, роздратування, страху, радості, розчарування, суму тощо.

Перспективи подальших досліджень убачаємо у вивченні ґендерної специфіки віддзеркалення людських емоцій на різних рівнях мови, зокрема й синтаксичному.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

 

  • Космацька, Н. В. (2015). Вербальні і невербальні засоби творення емоційності інформаційного повідомлення. Наукові праці [Чорноморського державного університету ім. Петра Могили комплексу «Києво-Могилянська академія»], (255, 243), 42–46.

  • Цинтар, Н. В. (2018). Синтаксичні засоби вираження емотивності в англійських прозових творах XIX та XXI століття. Науковий вісник ДДПУ ім. І. Франка, (10), 150–152.

  • Дашвар, Л. (2018). Покров. Харків: Клуб Сімейного Дозвілля.

  • Словник української мови. (1970–1980). (Т. 1–11). Київ: Наукова думка.

  • Соколова, Е. Д. (2010). Эмотивные высказывания в русской и английской прессе (автореф. дис. … канд. филол. наук). Саратовский государственный университет имени Н. Г. Чернышевского, Саратов, Россия.

  • Пініч, І. П. (2009). Окличні висловлення в сучасному англомовному діалогічному дискурсі: семантика та функціювання (автореф. дис. … канд. філол. наук). Київський національний лінгвістичний університет, Київ, Україна.

  • Киселюк, Н. П. (2006). Вираження емоції «радість» у різних комунікативних типах речень. Вісник Житомирського державного університету ім. І. Франка, (28), 138–140.

  • Шульжук, К. Ф. (2010). Синтаксис української мови. Київ: Видавничий центр «Академія».

  • Загнітко, А. П. (2014). Теорія граматики і тексту. Донецьк: ДонНУ.

  • Дудик, П. С. & Прокопчук, Л. В. (2010). Синтаксис української мови. Київ: Видавничий центр «Академія».

  • Білоконенко, Л. А. (2015). Українськомовний міжособистісний конфлікт. Київ: Інтерсервіс.


EMOTIVE SEMANTICS OF SYNTACTIC LANGUAGE UNITS (BASED ON THE NOVEL BY LIUKO DASHVAR «POKROV»)

STOLIAR Z.,
PhD (pedagogical sciences), Senior Lecturer of the Department of Ukrainian Language and Literature
National University of Ostroh Academy
UKRAINE

YAROSHYK O.,
Master’s student of Faculty of Humanities
National University of Ostroh Academy
UKRAINE

Abstract.
The article focuses on the emotiveness of different language units of the syntactic structural level. It is found out which syntactic units are marked by emotiveness in the speech of the main character of the novel. There are some observations of scientists about the emotiveness of different syntactic units. Besides, it is determined which the main character's emotion the analyzed language units express.


Keywords: syntactic level of language; emotiveness; emotion; syntactic repetition; exclamative sentence; interrogative sentence; imperative sentence; negative sentence; equivalent of sentence; uncompleted sentence; word-sentence; vocative sentence; introductory word.

© Столяр З.В., Ярошик О.О., 2020

© Stoliar Z., Yaroshyk O., 2020

 

This work is licensed under a Creative Commons Attribution 4.0 International License.

PUBLISHED : 08.12.2020