International scientific e-journal

ΛΌГOΣ. ONLINE

16 (December, 2020)

e-ISSN: 2663-4139
КВ №20521-13361Р

HISTORY

UDC 94(477) «1918»

DOI 10.36074/2663-4139.16.04

СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНА ТА ЕКОНОМІЧНА СФЕРИ ЖИТТЯ ВОЯКІВ ТРЕТЬОГО ГАЙДАМАЦЬКОГО ПОЛКУ В 1918 РОЦІ (ЗА МЕМУАРАМИ ВОЛОДИМИРА СІКЕВИЧА)

ГРОМІК Олександр Володимирович

здобувач вищої освіти історичного факультету

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

 

НАУКОВИЙ КЕРІВНИК:

 

ПИЖИК Андрій Миколайович

канд. іст. наук, зав. кафедри новітньої історії України

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

 

УКРАЇНА


Анотація. У статті на підставі відомостей, поданих у мемуарах В.Сікевича, висвітлено різні аспекти повсякденного життя вояків Третього гайдамацького полку, відносини між ними, виявлено їхні ментальні риси, а також досліджене святкове дозвілля і церемоніальна культура полку.

Ключові слова: Третій гайдамацький полк; Володимир Сікевич; повсякдення; свято; дозвілля.

Постановка проблеми.  Третій гайдамацький полк під керівництвом В. Сікевича, за висловом Р. Тютенка, був найкращою військовою формацією Східного фронту, члени якої повністю звільнили Лівобережну Україну і Слобожанщину від більшовицького панування. Велике історичне значення участі 3-го гайдамацького полку в національно-визвольних змаганнях 1917-1921 рр. обумовлює необхідність поглиблення наукових знань щодо різних сфер життя гайдамаків.

Аналіз досліджень і публікацій.  Історія гайдамацьких формувань доби Української революції висвітлювалася головно у військово-політичній площині – до таких належать дослідження Ю. Каліберди [1, 2], С. Литвина [2], Р. Тютенка [3]. Автором ґрунтовної праці про уніформи та регалії українських збройних сил у 1917-1918 рр. є Я. Тинченко [4]. М. Ковальчук дослідив основні етапи організації та бойової діяльності гайдамацьких частин в Одесі в 1917-1918 рр. [5]. Водночас, бракує досліджень, які б розглядали історію гайдамацьких формувань цього періоду в економічному та соціально-культурному вимірах.

Метою статті є визначення основних рис соціально-культурної та економічної сфери життя вояків Третього гайдамацького полку.

Виклад основного матеріалу. У мемуарах В. Сікевича відобразилося багато важливих подій Української Революції. Подані ним відомості стосуються, зокрема, 3-го Гайдамацького полку, яким він командував у березні-квітні 1918 року. Надзвичайно інформативним є опис невійськового повсякдення гайдамаків.

Наприклад, автор описує відпочинок армійців, під час якого в полку влаштовували чаювання [6]. Перед їдою завжди молилися [9]. Серед продуктів до чаю були цукор, масло, хліб [6]. Готуванням страв опікувалися польові кухні, і якість харчів була доволі високою. Раціон військових складали борщ, леміщаники з сиром і сметаною, капусняк [3, 9]. Доповненням до цього меню іноді ставала горілка [6]. У мемуарах також згадується, що армійцям у населених пунктах улаштовували прийом: наприклад, у Полтаві міський голова запросив старшин до готелю «на перекуску», а козаки йшли на майдан, де їх пригощали пивом із дозволу коменданта [7]. Сікевич зазначає, що «харчі… або відбирали від ворога, або годувало нас село і містечка, через які ми переходили, і то не з примусу, а від щирого серця». Опріч того, за всі продукти військові платили грошима, а іноді вимінювали їх на цукор, оскільки мали його вдосталь [8]. Коли військових проводжали мешканці населених пунктів, то також пригощали їх: наприклад, Сікевич описує, як в одному з сіл його «…нагодували на дорогу гарячими булочками зі свіжим чудовим маслом, молоком і традиційним чаєм з самовара» [8]. Цікаво, що так, судячи з усього, харчувалася не лише старшина, але й козаки: їх частували пампушками, паляницями, салом, яйцями []. Що ж до воєнної здобичі, то Сікевич писав, що її, серед іншого, складали сало, цукор і крупи [9].

У ролі розваг і способів проведення вільного часу виступали купання в річці, гра на бандурі, співи (наприклад, пісня «Ми Гайдамаки»; окрім цього, армійців супроводжував оркестр, який часто виконував військовий марш) [6, 7]. Влаштовувалися перегони на конях без сідла [6]. Гайдамаки під час перебування в населених пунктах розважалися разом із місцевими. Наприклад, у селі Гоголеве вони влаштували танці на майдані. Цікавим є дозвілля самого Володимира Сікевича. Він із захопленням описує відвідування «гоголівського музею». Також Володимир Васильович особливо ставився до огляду населених пунктів. Наприклад, оглядаючи одне з сіл, він зауважив: «На жаль, коло хаток мало вишневих садочків», але зрадів трибанній церкві «старого українського стилю» [6]. Тобто, принаймні з прикладу дозвілля Сікевича можна припустити, що відпочинок армійців не обмежувався співами, танцями й т. ін. – він міг мати інші культурні форми.

До походу гайдамаків закликали сурмачі [8]. Армійці збиралися на майдані села чи містечка, у яких зупинялися на ночівлю, ставали в колону. Хорунжий тримав у руках полковий жовто-блакитний шовковий прапор полку. З одного боку на ньому був зображений архангел Михаїл (герб Києва), а з іншого – тризуб. Оскільки цей прапор був подарований гайдамакам киянами, на ньому було вишито золотими нитками «Хай Бог поможе вам спасти Україну! Кияни своїм дітям третьому гайдамацькому полку», «Вічна слава лицарям полку, ганьба і смерть зрадникам і боягузам!» [8]. Сікевич відзначає важливість прапора у житті гайдамаків. Він ставав символом не лише полку, але і його відданої боротьби. Саме перед прапором складали присягу ті, хто вступав до полку: кожен мав знайти трьох поручителів, які б відповідали за всі вчинки вступника. Під час церемонії прийняття до лав гайдамаків поручителі питали вступника, показуючи на прапор, чи погоджується він із гаслами, написаними на стязі. У разі надання згоди вступника записували до реєстру полку, покривали цим знаменом, і він урешті ставав «дійсним козаком» [8]. Цікаво, що цей опис церемонії прийняття в гайдамаки, поданий Сікевичем, відрізняється від наявного в мемуарах О. Удовиченка. Імовірно, «ритуал» прийняття до лав гайдамаків різнився в залежності від етапу національно-визвольних змагань, оскільки в різний час складалися різні умови боротьби, а описаний Удовиченком процес вступу до гайдамацьких формувань міг видатися дуже клопітким.

У мемуарах наведені відомості щодо справляння полкового свята – дня Петра і Павла: гайдамаки вранці робили престол на сільському майдані, прикрашали його квітками й травами. Безпосередньо біля престолу ставали співаки, військо розташовувалося навколо нього. Після приходу священика й капелана починалося богослужіння, по закінченні якого проводили парад військ, що супроводжувався полковим маршем. Далі дійство на певний час переривалося, і всі його учасники й глядачі йшли обідати. У другій половині дня відбувалися спортивні змагання, які включали кінні перегони, гру в городки і навіть перегони на ходулях. Причому, до цього заходу готувалися доволі серйозно: Сікевич згадує, що посеред поля був насипаний курган, на нього поставлені лавки та спеціальні заслони від сонця. Це місце облаштовувалося для старшин і парафіяльного священика. Святкове дозвілля також включало боротьбу «навхрест» і на поясах. Як пише автор споминів, гайдамаки були «військом до бою і до забави» [6]. Вони почувалися спадкоємцями традицій запорізьких козаків, і це сильно позначалося на їхньому дозвіллі.

Щодо одягу гайдамаків, то автор мемуарів наводить опис зовнішнього вигляду «червоних гайдамаків» – сотника Миколи Новикова та хорунжого Петра Масливця. Вони мали сірі баранячі папахи з червоними шликами і золотими китицями. Сікевич дає цікаву характеристику ставленню гайдамаків до зброї та уніформи, кажучи, що вони «всі свої гроші видавали, щоб купити собі шаблюку в срібній оправі, кинджал дорогоцінний, пояс, сріблом обложений…» [7]. Це означає, що гайдамаки, будучи частиною єдиного українського війська, усвідомлювали особливості своєї спільноти та намагалися їх усіляко підкреслити.

Сікевич висвітлював аспект стосунків між гайдамаками. Їхня особливість полягала в тому, що старшини й козаки мали однакові права, одне до одного зверталися на «ти», їли одну їжу. Але старшини, усе ж, мали більший авторитет: давали поради, писали листи до батьків своїх підопічних, читали газети козакам, які з удячністю всіляко намагалися допомогти старшинам. У певному сенсі, відносини в полку будувалися за взірцем сімейності. Свідченням цього є також те, що гайдамаки називали командира «батьком». Автор спогадів відзначав не лише високий рівень обопільної допомоги, але й жорстку дисципліну, що панувала в гайдамацькому полкові: зокрема, Сікевич писав про безмилосердне покарання «товариським судом» тих осіб, що якось провинилися перед іншими гайдамаками [8].

Гайдамаки передусім були військовими. А війна супроводжується людськими втратами. Загиблих у бою ховали як на місцевих цвинтарях, так і в братських могилах, паралельно військовий оркестр грав похоронний марш, хор співав «Вічную пам’ять». Під час відспівування полковий прапор схиляли донизу. Коли тривала молитва, гайдамаки знімали свої шапки. На честь полеглих лунав салют із гармат і рушниць. Могили прикрашали терновим вінком, який могли обплітати дикими трояндами, і вінком зі свіжого зеленого гілля. Сікевич також згадує, що вінок могли робити з польових квітів, вівса та ячменю. Листи про смерть армійців до їхніх родичів писав і надсилав полковий священик, а скарбник висилав грошову допомогу [9].

Отже, для економічної сфери життя гайдамаків був характерний певний егалітаризм і пов’язаність матеріальної культури із предметами соціальної ідентичності. Особливості соціально-культурної сфери життя Третього гайдамацького полку виявлялися передусім у відносинах між вояками, їхньому самосприйнятті, зовнішньому вигляді та святковому дозвіллі.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

 

  • Каліберда, Ю. Ю. (2013). Гайдамацькі формування у боротьбі за українську державність (1917–1921 рр.). Воєнна історія, (1), 75-88.

  • Литвин, С. & Каліберда, Ю. (2013). Гордієнківський кінний полк на захисті Української революції (1917–1920 рр.). Воєнна історія, (2), 59-68.

  • Тютенко, Р. В. (2013.) Гайдамацький кіш Слобідської України (грудень 1917 р. – грудень 1919 р.). Український визвольний рух : науковий збірник, (18), 59-84

  • Тинченко, Я. Ю. (2010). Новітні Запорожці: війська Центральної Ради, березень 1917 – квітень 1918. Київ: Темпора.

  • Ковальчук, М. А. (2017). Українські військові частини в Одесі за Центральної Ради: формування, організація, бойовий шлях. Український історичний журнал, (3), 46-66.

  • Сікевич, В. (1945). Сторінки із записної книжки. (Т. 3). Вінніпег: Новий шлях.

  • Сікевич, В. (1947). Сторінки із записної книжки. (Т. 5). Едмонтон: Alberta Printing Company.

  • Сікевич, В. (1949). Сторінки із записної книжки. (Т. 6). Едмонтон: Alberta Printing Company.

  • Сікевич, В. (1951). Сторінки із записної книжки. (Т. 7). Едмонтон: Alberta Printing Company.


SOCIO-CULTURAL AND ECONOMIC SPHERES OF LIFE OF THE SOLDIERS OF THE THIRD HAYDAMAK REGIMENT IN 1918 (ACCORDING TO THE MEMORIES OF VOLODYMYR SIKEVYCH)

HROMIK O.,
student of the Faculty of History
Taras Shevchenko National University of Kyiv
UKRAINE

SCIENTIFIC ADVISER:

PYZHYK A.,
Ph.D. (History)
Taras Shevchenko National University of Kyiv
UKRAINE

Abstarct.
The article, based on the information provided in the memoirs of V. Sikevych, highlights various aspects of the daily life of the soldiers of the Third Haydamak Regiment, the relationships between them, reveals their mental features and examines the festive leisure and ceremonial culture of the regiment.


Keywords: Third Haydamak Regiment; Volodymyr Sikevych; daily life; holiday; leisure.

© Громік О., 2020

© Hromik O., 2020

 

This work is licensed under a Creative Commons Attribution 4.0 International License.

PUBLISHED : 06.12.2020