International scientific e-journal

ΛΌГOΣ. ONLINE

15 (November, 2020)

e-ISSN: 2663-4139
КВ №20521-13361Р

ECONOMICS

UDC 330.341

EOI 10.11232/2663-4139.15.15

ОПТИМІЗАЦІЯ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА

МАТОШИН Віталій Сергійович

здобувач oсвітньoгo ступеня «мaгістр»

Вінницький тoргoвельнo-екoнoмічний інститут КНТЕУ

 

НАУКОВИЙ КЕРІВНИК:

 

МЕРІНОВА Світлана Володимирівна

ORCID ID: 0000-0001-6563-5320

канд. екон. наук, доцент, доцент кафедри економічної кібернетики та інформаційних систем

Вінницький тoргoвельнo-екoнoмічний інститут КНТЕУ

 

УКРАЇНА


Анотація. У статті розглянуто проблему стимулювання інноваційної діяльності підприємства; досліджено науково-методичні підходи до оцінювання рівня ризикостійкості підприємства, розглянуто питання удосконалення організаційно-економічного механізму інноваційного розвитку; продемонстровано визначення ефективності впливу технологічних нововведень на показники витрат ресурсів виробництва засобами економіко-математичного моделювання взаємодії виробничого та інноваційного процесів.

Ключові слова: інноваційна активність; моделювання; ризикостійкість підприємства; ефективність діяльності.

Постановка проблеми. Підвищення ефективності діяльності підприємства в сучасних умовах неможливе без активізації інноваційної діяльності. Забезпечення інноваційного розвитку підприємства потребує достатності інноваційного потенціалу, формування рівня інноваційної сприйнятливості до нововведень. Для того, щоб інноваційні підприємства були життєздатними, а управління їх інноваційною діяльністю було оптимальним і ефективним, необхідно забезпечення їх організаційного моделювання. Питання підтримки впровадження відповідних новацій на підприємстві, проблема розробленості методичних матеріалів з комплексної оцінки інноваційного потенціалу з метою зниження ризику управлінських рішень щодо інноваційного розвитку підприємства не достатньо досліджені.

Аналіз досліджень та публікацій. Проблемі визначення рівня готовності промислових підприємств до інноваційного розвитку присвячено праці С. Бондаренко [1]. Питання організаційного моделювання та управління інноваціями висвітлюються у працях  Т. Кузь, Л. Малюти, М. Каптій, Н. Малої, Л.Угрин [2, 3]. Взаємозв’язок ризику й інновацій досліджує О. Захаркін [4]. О. Юдін обґрунтовує вплив технологічних нововведень на зростання ефективності виробництва й підвищення конкурентоспроможності підприємств [5].

Метою роботи є пошук оптимальних стратегій управління інноваційною діяльністю на основі дослідження моделей та механізмів інноваційного розвитку.

Виклад основного матеріалу. Сутність інноваційного розвитку підприємства полягає в забезпеченні постійного нарощування інноваційного потенціалу [1], який впливає на зниження ресурсомісткості продукції, підвищення прибутковості та конкурентоспроможності підприємства.

Для забезпечення інноваційного розвитку підприємства необхідна наявність та достатність інноваційного потенціалу, що характеризується сукупністю інтелектуальних, матеріальних, фінансових, кадрових, інфраструктурних ресурсів. Критерієм розвитку і ефективності використання інноваційного потенціалу виступає інноваційна активність підприємства. С.А. Бондаренко визначає інноваційну активність через інтенсивність здійснення підприємством заходів з розробки і впровадження нових технологій, продуктів, методів або їх удосконалення при впровадженні в свою господарську діяльність, в результаті чого спостерігається покращення результуючих показників діяльності [1].

Аналіз зарубіжного досвіду дозволив виокремити ряд форм та перспективних напрямків стимулювання інноваційної діяльності. Поширена практика державних дотацій. У країнах Азії інноваційна інфраструктура розвивається шляхом утворення технополісів, технопарків, активного впровадження інформаційних технологій. Інноваційна діяльність країн Європи, Китаю ґрунтується на державних інвестиціях та дотаціях. У Швеції практикується надання безвідсоткових та пільгових позик. Надання безоплатних позик, що досягають 50 % коштів на впровадження інновацій практикує Німеччина. Модель розвитку інноваційної інфраструктури США функціонує переважно завдяки інвестуванню зацікавлених фірм. У європейських країнах поширена практика створення фондів упровадження інновацій з урахуванням можливого ризику. Передові країни стимулюють винахідницьку діяльність шляхом зниження державного мита для індивідуальних винахідників, відтермінування виплати мита або звільнення від нього, якщо винахід стосується економії енергії. Одним із варіантів підтримки інноваційної діяльності в Україні має стати надання державних субсидій безпосередньо для виконання інноваційних проектів, а також залучення інвесторів, в тому числі іноземних.

Перед українськими підприємствами гостро стоїть проблема фінансування інновацій. До факторів, які перешкоджають здійсненню інноваційної діяльності в Україні, дослідники С.А. Бондаренко, Н.Т. Мала, Л.Є. Угрин, О.О. Захаркін [1, 2, 4] відносять:

  • складність в фінансуванні інноваційної діяльності підприємств, що обумовлено обмеженістю власних коштів, суттєвими витратами на впровадження новітніх технології, високим економічним ризиком, тривалим терміном окупності тощо;

  • проблеми стратегічного планування в умовах економічної та політичної нестабільності та відсутність підтримки інноваційних підприємств на державному рівні; 

  • відсутність можливостей для кооперації з іншими підприємствами і науковими організаціями;

  • відсутність в українських підприємств сучасної бази для впровадження інноваційних розробок;

  • наявність природного феномена опору інноваціям та недостатність високопрофесійних фахівців, здатних ефективно керувати інноваційними процесами.

    Для впровадження інноваційної діяльності важливо знати рівень сприйнятливості підприємством інновацій. Лише після оцінювання інноваційного потенціалу підприємства приймається рішення про можливість ведення інноваційної діяльності та розробляється інноваційна стратегія. При цьому стратегія розвитку має базуватися на сприйнятливості підприємства до інновацій і готовності до їх реалізації

    Таким чином, управління інноваційним розвитком підприємства, яке в своїй основі передбачає розроблення інноваційної стратегії, відбір інноваційних проектів та безпосередньо застосування методів та інструментів впливу на інноваційні процеси, повинно базуватися на комплексному врахуванні трьох складових [4]:

  • інноваційного потенціалу як критерію достатності ресурсної забезпеченості підприємства для здійснення інновацій;

  • системи ризиків інноваційної діяльності, які враховують фактори внутрішнього та зовнішнього (мікро- та макро-) середовищ;

  • сформованого рівня ризикостійкості підприємства як його здатності протистояти ризикам інноваційної діяльності, зберігаючи рівноважний стан.

Лише у цьому випадку можна досягти узгодженості між ресурсною забезпеченістю підприємства, його інноваційними можливостями та цілями інноваційного та загального корпоративного розвитку.

Дослідимо методи та моделі управління ризиками інноваційної діяльності за способом мінімізації  ризику та моментом здійснення управлінських заходів (методи трансформації і фінансування ризику). Процес оцінювання рівня ризикостійкості підприємства ґрунтується на оцінюванні внутрішнього ресурсного потенціалу підприємства та його вразливості до внутрішніх і зовнішніх загроз. Даний підхід дозволяє враховувати дві групи параметрів, що впливають на ризикостійкість: 1) інноваційний потенціал (виражається показниками забезпеченості підприємства основними видами ресурсів), та ризики (вразливість до внутрішніх змін та загроз зовнішнього середовища); 2) можливість формування різних наборів факторів внутрішнього і зовнішнього середовища для різних видів ресурсів, що підвищує точність проведення оцінювання.

Т. Кузь пропонує здійснювати оцінювання рівня інноваційного розвитку підприємства на основі ключових показників з урахуванням трьох складових його забезпечення: ресурсної, технологічної та ринково-результативної, синтез яких дозволяє діагностувати ефективність інновацій в динаміці розвитку підприємства і формувати комплекс управлінських рішень для його підвищення [3]. Автор демонструє переваги впровадження організаційної структури нового взірця – інноваційного центру. Використання розгорнутого комплексного підходу до оцінювання впливу факторів на інноваційний розвиток підприємства на основі регресійного моделювання дозволить керівникам та фахівцям фінансовоекономічних служб підприємства контролювати факторні показники з метою досягнення очікуваних значень результативних показників, приймати своєчасно економічно-обґрунтовані управлінські рішення, цілеспрямовано вибирати найбільш дієві з них та в повному обсязі здійснювати заходи для усунення негативного впливу цих чинників у майбутньому періоді.

О. Юдіна обґрунтовує ефективність використання моделей кореляційної залежності, які дають дають змогу визначити зміну значень показників виробничої діяльності від зміни обсягу інвестицій у технологічні нововведення, а отже, прогнозувати й планувати результати і ступінь зростання ефективності виробництва на основі наявних інвестиційних ресурсів [5].

Активізація методів організаційно-економічного механізму і механізмів управління інноваційним розвитком, створення відповідних інфраструктурних об’єктів, організація конструктивних взаємодій в рамках різноманітних науково-дослідних інтеграцій потребує використання єдиного віртуально-комунікаційного простору.

Висновки. Інноваційна діяльність підприємства є додатковим джерелом ризиків, спричинених необхідністю здійснювати значні капіталовкладення на початкових етапах реалізації інноваційного проекту та поступовим одержанням віддачі від інновацій. У процесі вартісно-орієнтованого управління інноваційною діяльністю підприємств необхідно використовувати рівень ризикостійкості підприємства, що дає можливість одержати узагальнювальну оцінку здатності підприємства функціонувати в обраному напрямку в умовах можливого виникнення економічних ризиків, забезпечує більшу інформативність з урахуванням дискретної динаміки змін економічної ситуації на підприємстві та системний підхід при управлінні ризиками інноваційної діяльності підприємств.

Для неперервного інноваційного розвитку важливим є комплексний підхід до побудови структури управління інноваційним розвитком за допомогою інноваційного центру як суб’єктно-господарської підсистеми, що створює сприятливі умови для оптимізації управління інноваційною діяльністю, робить підприємство більш адаптивним до умов економічної нестабільності.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

 

  • Бондаренко, С.А. (2015). Модель інноваційної сприйнятливості та готовності до інноваційного розвитку промислового підприємства. Вісник Хмельницького національного університет,. (3), 111-115.

  • Мала, Н.Т. & Угрин Л.Є. (2012). Організаційне моделювання розвитку інноваційних підприємств в Україні та світі. Вилучено з: Lviv Polytechnic National University Institutional Repository http://ena.lp.edu.ua.

  • Кузь, Т., Малюта Л. & Каптій М. (2018). Інноваційний центр як організаційна структура управління інноваціями. Всеукраїнська наукова інтернет-конференція «Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку». Переяслав-Хмельницький, (3), 100–102.

  • Захаркін, О. О. (2015). Формування інноваційної стратегії підприємства з урахуванням рівня його ризикостійкості. Економіка та держава, (8), 33–36.

  • Юдіна, О.І. (2016). Моделювання впливу технологічних нововведень на зростання ефективності виробництва. Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Менеджмент інновацій, (7), 272–279.


OPTIMIZATION AND MANAGEMENT OF INNOVATIVE ACTIVITY OF THE ENTERPRISE

MATOSHIN V.,
Master’s student
Vinnytsia Institute of Trade and Economics of KNUTE
UKRAINE

SCIENTIFIC ADVISOR:

MERINOVA S.,
Ph.D. (Economics), Associate Professor, Associate Professor at the Department of Economic Cybernetics and Information Systems
Vinnytsia Institute of Trade and Economics of KNUTE
UKRAINE

Abstract.
The article considers the problem of stimulating the innovative activity of the enterprise;  the scientific and methodical approaches to an estimation of a level of risk stability of the enterprise are investigated, questions of perfection of the organizational and economic mechanism of innovative development are considered;  the determination of the efficiency of the influence of technological innovations on the indicators of production resources consumption by means of economic-mathematical modeling of the interaction of production and innovation processes is demonstrated.


Keywords: innovative activity; modeling; risk resistance of the enterprise; efficiency of activity.

© Матошин В.С., 2020

© Matoshin V., 2020

 

This work is licensed under a Creative Commons Attribution 4.0 International License.

PUBLISHED : 21.11.2020