International scientific e-journal

ΛΌГOΣ. ONLINE

15 (November, 2020)

e-ISSN: 2663-4139
КВ №20521-13361Р

MEDICINE

UDC 615.828

DOI 10.36074/2663-4139.15.04

ПРИНЦИП ХОЛІЗМА, ЯК ОСНОВА ОСТЕОПАТІЇ

ЗАКАБЛУЦЬКИЙ Ярослав Андрійович

аспірант

Національний університет фізичного виховання і спорту України

 

ПОПАДЮХА Юрій Андрійович

доктор технічних наук, професор

Національний університет фізичного виховання і спорту України

 

УКРАЇНА


Анотація. У статті  розглянуто холістичні підходи до дормування і постановки діагнозу, враховуючи всі особливості біомеханічної корекції тіла людини за допомогою, специфічних мануальних систем. Зазначається на особливості підходу остеопатичної корекції, як цілісного підходу до організму, а локальні проблеми певних регіонів.

Ключові слова: остеопатія, реабілітація, анатомія, фізична терапія, остеопатичні техніки.

Постановка проблеми. Остеопатія сьогодні є альтернативним варіантом безопераційного лікування пацієнтів з різними порушеннями організму, вчасності і порушення опорно-рухового апарату. На сьогоднішній день, на території України не існує вищого закладу, де навчали за спеціальністю лікар-остеопат.  Тому максимально доцільним є освітлення даної проблеми і про інформування суспільства, щодо даного напряму. 

Аналіз дослідження і публікацій. Питання формування повноцінного системного підходу до діагностики і лікування пацієнтів за допомогою остеопатичних технік в Україні. Нажаль дана тема не розкрита в Україні, тому приклад беремо з європейських країн та Росії. Посилаючись на їх багаторічний досвід і формування певних протоколів лікування.

Мета статті. Мета моєї роботи полягає у створенні повноцінного остеопатичного бачення, формування підходу і протоколів лікування.

Виклад основного матеріалу. Остеопатія - холістична мануальна медична система профілактики, діагностики, лікування і реабілітації наслідків соматичних дисфункцій, що тягнуть за собою порушення здоров'я, направлені на відновлення природних можливостей організму до самокорекції [2]. Порівняно з іншими методами лікування руками, остеопатія має комплексний підхід до організма, як до єдиної цілісної системи. Постановка діагнозу та індивідуальне лікування пацієнта, а не локальне ізольоване бачення хвороби, пошуком причини хвороби та її усуненням, а не бородьба з наслідками [2].

Формування остеопатії, як метода лікування датується 1874 р. Основоположником остеопатичної медицини був лікар-хірург Е.Т. Стілл. З точки зору холізму, здоров’я – енергетично найбільшекономічні обмеження функціонування організмом, в яких робота органів і систем найбільш оптимальна, а формування адаптації до змін досягається найменш ризикованим шляхом, при відсутності форсування того чи іншого параметра діяльності органів, які б суттєво лімітували систему по будь-яким параметрам роботи [2].

В порівнянні з елементарських підходів поняття норми в холістичній концепції не існує. Формування індивідуального підходу, орієнтовану не лише на відновлення роботу органа, як окремого об’єкта, але його функціонуванні в діяльності всього організма. Хвороба – не можливість адаптуватися, а наслідок порушення роботи адаптаційно-пристосованих можливостей організмав результаті дії патогенного подразника обов’язкого знижуючи його адаптаційно-пристосвувальних можливостей [3].

При проведенні лікування по холістичному принципу ми намагаємося досягнути не лише правильного функціонування окремого органа, але його повернення в систему функціонування в межах іерархічної структури цілісності організму.

Наступною важливою позицією холістичної медицини є «життєва енергія». Сама ідея біоенергетики не є незвичної і для елементарної частини медицини, проте обмежені лише представлення про клітинну біоенергії, що базується на хімічній реакції перетворення глюкози і аденозинтрифосфат (АТФ). Теоретина база холистичної медицини включає  понятт «життеєвої сили» – біоенергії розглядається не лише на клітковому рівні, але й на рівні макроорганізма. Найбільш відомим прикладом є рефлексотерапія [2].

Відсутність елементариської частини медицини ідея біоенергетики, а саме головне – інструментів, що дозволяють керувати потоком біоенергії в першу чергу на теоретичному рівні, які забеспечують життєдіяльність живої клітини виключно лише, як набір певних хімічних процесів. Життя як біологічний процес, розглядаючи з позиції елементаризма – це отримання від навколишнього середовища різних елементів, організм переборює їх, будує з них свою структуру органів, повертаючи в середовища продукти які були перероблені. Також відомо, що асиміляція і дисиміляція в кінцевому випадку представляє собою складні фізико-хімічні процеси, які потрібні в певній кількості енергії. Проте енергія потрібна не лише для постійного підтримання організма. Значна кількість її потребує і на інші не менш важливі цілі. До них можна віднести:

  • отримання інформації з навколишнього середовища, сприйняття її ЦНС, опрацювання, прийняття рішення;

  • отримання інформації про стан самого організма, регуляція життєвих процесів відповідно до середовища;

  • забезпечення процесів мислення;

  • забезпечення і регуляція емоціямиї;

Всі процеси відповідно елементаристсим принципам, виключно лише тою кількість що утворюється у клітинах, депонують в хімічних зв’язках молекул АТФ. Але слід взяти до уваги, що відповідно до розрахунків об’ємів  які виробляються в організмі АТФ покриває потреби організма лише частиною [3]. Роль додаткових джерел енергії навколишнього середовища: земля, сонце, космічне випромінення. Таким чином, підтверджується ідеї холізма про зв’язок всіх живих організмів [2].

Пагубна для органів та систем організма наслідок деструктивного стреса (дистреса, по Г. Селье), що розглядається в літературі як стрес, складається в розвитку на всіх рівнях організації біосистемидезорганізації і дистрофії можливо навіть до пошкодження кліткового рівня різних органів[1]. Класичні данні негативно впливу стреса на організм відображається в триаді Селье, яка заключається в стимуляції кори наднирників, атрофії тіміко-лімфатичного апарата і регістрації із’явленої слизистої оболонки ШКТ [2-5]. Дані доповнюються наступними негативними змінами, отриманими при дослідженнях стреса на різні структурні рівні і системи:

  • розвиток кількісних і якісних дистрофічних змін в ядрах гіпоталамуса;

  • нарахування дистрофічних змін у вузлових гангліях блукаючого нерва, звездчатом симпатичному вузлі, верхній шийний вузол за рахунок катаболізма білків рівня компенсаторної фази адаптації;

  • порушення мікроциркуляції в судинах ГМ з найбільшою вираженістю в обасті артеріоловенулярних анастамозів і посткапілярних венулретикулярної формації серединного мозку; також відмічено підвищення гідрофобності мембрани клітини ГМ, зниження відношення холестерина до продуктів перекисного окислення ліпідов, порушення порядку ліпідних молекул і молекул синаптичних мембран і транспорта нейромедіаторів;

  • зниження активності статевої системи;

  • на клітинному рівні відмічено гальмування мітоза при адаптаціїрівня, відповідній фазі тревоги;

  • порушення різного ступеню зі сторони міокарда: нарахування дипресії скоротливої функції серця за рахунок пошкодження мембран кардіоміоцитів, дистрофія міокардіоцитів, зафіксованих на основі зменшення маси передсердя на 30%, уповільнення швидкості відновлення потенціалу спокою в 2,5 рази

Ефективність адаптації до різних по силі і тривалості стресу фактично формується функціональним резервом адаптації [4]. Функціональний резерв адаптації обумовлений функціональним станом її основним ланкам:

  • на клітинному рівні: нарахуванні енергетичних запасів самої клітини, зберіганням хімчного зв’язку молекул АТФ;

  • на центральному регуляторному рівні: гармонійностю відношенню ерготропної і трофічної регуляторних зонах;

  • на рівні виконуючих органів: їх вихідних функціональний статус, який формує стан в процесі активної діяльності;

Висновки та пропозиції.  Розглянувши всі холістичні аспекти, можна зробити певні висновки, що формування дисфункції організму, може бути спричинені різними по силі та тривалості стресами, що формують в резервну адаптацію.  Яка в свою чергу пригнічує роботу ЦНС впливає на зберігання хімічного зв’язку АТФ.  Функціональний стан окремих органів і систем в цілому. В подальшому слід, опрацьовувати та обґрунтовувати даний метод і вводить даний мето в процес фізичної терапії.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

 

  • Салье, Г. (1982). Стресс без дистресса. Москва: Дом. Науки

  • Мохов, Д.Є. (2007). Історія розвитку та класифікація остеопатіческій підходів. Російський остеопатичний журнал, (1), 7-12.

  • Мохов, Д.Є., Трегубова, Е.С., Белаш, В.О. & Юшманов, І.Г. (2014). Мануальна терапія. Сучасний погляд на методологію остеопатії, (4),  22-34.

  • Новосельцев, С.В., Яковець, Г.В. & Вчорашній, Д.Б. (2010). Дослідження впливу остеопатіческой лікування на якість життя пацієнтів з синдромом хронічних болів у попереку і нижніх кінцівках. Мануальна терапія, (39), 20-30.

  • Bialosky, J.E., Bishop, M.D. & Price, D.D. (2009). The mechanisms of manual therapy in the treatment of musculoskeletal pain: a comprehensive model. Man Ther.


THE PRINCIPLE OF HOLISM AS THE BASIS OF OSTEOPATHY

ZAKABLUTSKY Yaroslav,
Postgraduate
National University of Physical Education and Sport of Ukraine
UKRAINE

POPADYUKHA Yuriy,
Doctor of Technical Sciences, Professor
National University of Physical Education and Sport of Ukraine
UKRAINE

Abstarct.
The article considers holistic approaches to dormancy and diagnosis, taking into account all the features of biomechanical correction of the human body with the help of specific manual systems. The peculiarities of the approach of osteopathic correction as a holistic approach to the body, and local problems of certain regions.


Keywords: osteopathy, rehabilitation, anatomy, physical therapy, osteopathic techniques.

© Закаблуцький Я.А., Попадюха Ю.А., 2020

© Zakablutsky Ya., Popadyukha Yu., 2020

 

This work is licensed under a Creative Commons Attribution 4.0 International License.

PUBLISHED : 14.11.2020