International scientific e-journal

ΛΌГOΣ. ONLINE

15 (November, 2020)

e-ISSN: 2663-4139
КВ №20521-13361Р

LAW

UDC 347.2

DOI 10.36074/2663-4139.15.03

НЕДОЛІКИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ

БЕРЕЗНА Анастасія Миколаївна

студентка 4 курсу Інституту права

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

 

МАРУСЕНКО Роман Ігорович

кандидат юридичних наук, доцент кафедри земельного та аграрного права Інституту права

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

 

УКРАЇНА


Анотація. Стаття присвячена аналізу ряду проблем, що склалися внаслідок неналежного законодавчого врегулювання земельних відносин в Україні в процесі проведення земельної реформи та внесення змін до земельного законодавства, виявленню недоліків, які лише стримують розвиток земельного права, формулюванню висновків і пропозицій щодо їх усунення.

Ключові слова: земельні відносини, право постійного користування земельними ділянками, приватизація земель, оцінка земель, ведення фермерського господарства.

Постановка проблеми. Кожен протягом свого життя рано чи пізно вступає у земельні відносини, будь-то оренда земельної ділянки, приватизація чи набуття права власності на землю в порядку спадкування. Відповідно до ст.1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, і це є однією з причин, чому врегулювання відносин із таким важливим  об’єктом потребує не лише чіткої систематизації правових норм, а й розумного підходу до визначення понять та встановлення чіткого порядку проведення процедур, пов’язаних із набуттям та реалізацією прав на землю.

Земельні відносини врегульовуються низкою нормативно-правових актів, серед яких Земельний кодекс України, Закони України «Про оренду землі», «Про державний контроль за використанням та охороною земель», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «Про Державний земельний кадастр», «Про оцінку земель», «Про землеустрій» та багато інших нормативно-правових актів.

Велика кількість джерел земельного права є проблемою, оскільки  це ускладнює пошук потрібної норми та створює підстави для появи колізій на фоні низького ступеня системності та взаємоузгодженості нормативних актів.

На сьогоднішній день Україна стоїть на порозі запровадження ринку землі сільськогосподарського призначення. Однак, працюючи над нововведеннями щодо створення ефективного ринку, ми не повинні забувати про постійне вдосконалення тих правових норм, які ми маємо сьогодні. Важливою проблемою джерел земельного права було і залишається питання неналежного врегулювання земельних відносин, що в свою чергу призводить до нерозуміння механізму реалізації своїх прав як фізичними, так і юридичними особами.

Аналіз досліджень та публікацій. Дана тема не залишилась осторонь наукових досліджень. Чималий вклад у розробку шляхів вдосконалення земельних відносин зробив А.М. Мірошниченко. У своїй роботі він висвітлив комплексний підхід до попередження, виникнення, усунення та вирішення правових колізій у регулюванні земельних правовідносин [1].

Над проблематикою недосконалого  врегулювання земельних відносин працювали також  В.М. Єрмоленко, Т.О. Коваленко, П.Ф. Кулинич, В.В. Носік,  Ю.С. Шемчушенко, М.В. Шульга та багато інших правників.

Незважаючи на це, проблемних аспектів врегулювання земельних відносин залишається чимало, більше того, законодавець продукує нові нормативні акти, які також почасти містять чимало вад. Актуальним є подолання останніх як на теоретичному, так і на нормативному рівнях.

Мета статті. Метою даної роботи є аналіз недоліків регулювання земельних відносин, не в останню чергу породжених змінами до земельного законодавства, права постійного користування земельною ділянкою, процедури безоплатного одержання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, своєчасного оновлення оцінки земель, а також вироблення пропозицій щодо шляхів вирішення даних проблем.

Виклад основного матеріалу. Конституція України встановлює, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави [2]. Зі змісту даного положення ми розуміємо, що земля – це основна цінність нашого народу, і для її збереження та раціонального використання потрібне дієве законодавче врегулювання.

З аналізу земельного законодавства, стає зрозумілим, що Земельний кодекс України уже давно перестав бути тим стрижнем, на якому базується усе регулювання земельних відносин. Із розвитком земельних правовідносин продукуються все нові й нові законодавчі акти попри очевидну можливість внести зміни до вже чинних. Як слушно вказують дослідники, чинний Земельний кодекс України не містив жодного положення щодо внесення змін до інших актів законодавства, чим породив значну кількість колізій. Аналогічне зауваження цілком слушно висловлюється по відношенню до Законів України “Про оренду землі”, “Про землеустрій, “Про охорону земель” та ін. [1].

Важливим питанням на порядку денному лишається розробка такого Земельного кодексу, який би сконцентрував у одному кодифікованому акті більшість норм, які регулюють земельні відносини, та цим самим навів би лад у земельному законодавстві, полегшивши пошук та застосування норм земельного законодавства.

Серед проблем, які є результатом невдалих змін до земельного законодавства, можна згадати питання права постійного користування. Варто зазначити, що із набуттям чинності Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року громадяни та юридичні особи, які мали право постійного користування земельними ділянками, зобов’язувалися відповідно до п.6 Перехідних положень переоформити надане їм право на право оренди землі [3]. Однак, Конституційний Суд України у Рішенні від 22.09.2005 р. №5-рп/2005 у справі про постійне користування земельними ділянками визнав дане положення неконституційним [4]. Враховуючи вищевикладену ситуацію постає питання про те, як же діяти громадянам та юридичним особам, які мають право постійного користування земельними ділянками, але за чинним законом не повинні бути суб’єктами права постійного користування, чи може таке право бути передане іншому суб’єктові. Зокрема, питання стосується переходу права при смерті користувача.

Тимчасовим та частковим вирішенням проблеми виявився прояв т.зв. «судової правотворчості», щоправда лише у поточному році: Велика Палата Верховного Суду висловила позицію, що право постійного користування не припиняється зі смертю фізичної особи, якій воно свого часу надавалося, більше того з моменту створення фермерського господарства право переходить від фізичної особи – фермера до такого фермерського господарства [5]. Вочевидь, потреба у згаданому казуальному вирішенні була би відсутня, якби законодавець за два десятиліття дії Земельного кодексу України спромігся врегулювати дане питання нормативно, і це не спричинило вал спорів, а відтак – необхідність у рішенні Великої Палати Верховного Суду.

  Проблема постає ще й у тому, що наразі відсутня визначена законом процедура переоформлення фізичними та юридичними особами права постійного користування земельними ділянками на право оренди. Ситуація прогалин в правовому регулюванні призводить до нерозуміння того, як користувачам приводити свої права у відповідність до змін законодавства.

Наступною проблемою, що породжена неузгодженими змінами земельного законодавства, є власне збереження права постійного землекористування як особливого правового титулу. Як вказують науковці, суб’єкт права постійного користування формально не має жодних дієвих переваг, а тому єдине, що йому залишається – обходити закон. Слід погодитися з висновком про те, що у сучасних умовах існування такого права фактично стає шкідливим [6].

Для вирішення викладеної проблеми вважаємо за необхідне внести зміни до земельного законодавства, якими унормувати чіткий механізм переоформлення права постійного користування на право оренди землі. Необхідно також з урахуванням висновків Конституційного Суду у вищезгаданому рішенні передбачити можливість для усіх фізичних та юридичних осіб, які користуються земельними ділянками на праві постійного користування у встановлений строк звернутися до органів місцевого самоврядування чи до органів виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у користування та укласти договір оренди землі без застосування процедури продажу таких ділянок на земельних торгах. Для цього в свою чергу існує потреба у визначенні етапів такої процедури в нормах закону.

Серед інших недоліків земельного законодавства, породжених несистемним внесенням змін до законодавств, слід згадати ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України, у якій законодавець звертає увагу на те, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, подають до відповідного органу разом із клопотанням документи, що  підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі» [3].

Очевидною проблемою є те, що в «аграрних навчальних закладах» здобувається освіта за різними спеціальностями, які часто взагалі не повязані із сільським господарством. Відтак, встановлення такого законодавчого критерію як «освіта, здобута в аграрному навчальному закладі» не несе за собою встановлення належного звязку громадянина із сільським господарством чи діяльністю у відповідній сфері.

Ще одним недоліком законодавчого регулювання, про який  слід згадати, є закріплення норм, які є відверто недієвими (як, наприклад, ст.119 Земельного кодексу  України) чи такими, що не враховують фактичний стан у відповідній сфері. Так, у ст.18 Закону України «Про оцінку земель» зазначено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, незалежно від їх цільового призначення та земельних ділянок сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населених пунктів - не рідше ніж один раз на 5-7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7-10 років [7].

На практиці регулярне оновлення даних про проведення такої оцінки залишає бажати кращого. Якщо звернутися до статистичної інформації, то лише в Запорізькій області оновлення нормативної грошової оцінки земель потребують 945 населених пунктів [8]. Зазначена статистика є наслідком викладеної проблеми, оскільки своєчасне оновлення даних оцінки землі має вагоме соціальне та економічне значення для нашої держави. Причиною проблеми є те, що оновлення нормативної грошової оцінки земель тісно пов’язане із належним фінансуванням таких робіт. У разі відсутності у місцевих бюджетах необхідних обсягів фінансування, а також інших проблем, такі роботи не розпочинаються. Це в свою чергу призводить до зменшення доходів до місцевого бюджету.

Виходячи з цього, можна дійти висновку, що через наявність проблем із фінансуванням, регулярне оновлення даних про проведення грошової оцінки не здійснюється, що зумовлює до необхідності додаткового законодавчого врегулювання відносин, об’єктами яких є земельні ділянки, оцінку яких не проведено, або оцінка яких проводилась із порушенням зазначеної вище періодичності.

Висновки.

Наявність недоліків у правовому регулюванні земельних відносин залишає свій слід на функціонуванні усього механізму земельного законодавства. Самого лише законодавчого закріплення тієї чи іншої норми недостатньо, важливим є і її зміст, тлумачення, співвідношення з іншими нормами земельного права, встановлення чіткої процедури, яка б дозволила неухильно дотримуватися законодавчого припису. Вважаємо, що діяльність із системного узгодження наявних норм земельного законодавства, виключення застарілих, недієвих конструкцій повинна стати альтернативою постійному нагромадженню усе нових і нових нормативних актів без ретельного аналізу змісту кожного нового нормативного положення та розуміння його місця в системі вже наявних норм.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

 

  • Мірошниченко, А.М. (2010). Колізії в правовому регулюванні земельних відносин в Україні. Київ: «Алерта».

  • Конституція України.  254к/96-ВР. (1996). Вилучено з https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Textм.

  • Земельний кодекс України (Закон України). 2768-III. (2001). Вилучено з https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text

  • Рішення Конституційного Суду України.  5-рп/2005. (2005). Вилучено з https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v005p710-05#Text

  • Рішення Великої Палати Верховного Суду. 179/1043/16-ц. (2020). Вилучено з http://reyestr.court.gov.ua/Review/90458957

  • Мірошниченко, А.М. ( 2013). Земельне право України. Київ: «Алерта».

  • Про оцінку земель (Закон України).  1378-IV. (2003). Вилучено з https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1378-15#Text

  • Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області. (2020). Вилучено з https://zaporizka.land.gov.ua/do-uvahy-orhaniv-mistsevoho-samovriaduvannia-ta-vykonavchoi-vlady-945-naselenykh-punktiv-zaporizkoi-oblasti-potrebuiut-onovlennia-normatyvnoi-otsinky-zemel-vzhe-v-tsomu-rotsi/


DISADVANTAGES OF LEGAL REGULATION OF LAND RELATIONS IN UKRAINE

BEREZNA A.,
Student of the Institute of Law
Taras Shevchenko National University of Kyiv

MARUSENKO R.,
Doctor of Philosophy in Law, Associate Professor of Land and Agrarian Law department of Institute of Law
Taras Shevchenko National University of Kyiv
UKRAINE

Abstarct.
The article is devoted to the analysis of the problems that have arisen as a result of improper legislative regulation of land relations in Ukraine in the process of land reform and amendments to land legislation, identification of shortcomings in legal norms that only hinder the development of land law, formulation of conclusions and proposals to eliminate shortcomings in the legislation.


Keywords: land relations, the right to permanent use of land plots, privatization of land plots, land valuation, farming.

© Березна А.М., Марусенко Р.І., 2020

© Berezna A., Marusenko R., 2020

 

This work is licensed under a Creative Commons Attribution 4.0 International License.

PUBLISHED : 08.11.2020