International scientific e-journal

ΛΌГOΣ. ONLINE

10 (June, 2020)

e-ISSN: 2663-4139
КВ №20521-13361Р

PEDAGOGY

UDC 37.013.73

DOI 10.36074/2663-4139.10.07

ОСВІТА В РОЗРІЗІ: ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ ВИКЛИКІВ І РЕАЛІЙ СЬОГОДЕННЯ

   ЛАЗАРЕВА Марина Леонідівна

ORCID ID: 0000-0002-7063-2068

кандидат філософських наук, доцент, доцент кафедри гуманітарної освіти

Львівський національний аграрний університет

 

УКРАЇНА


Анотація. У статті проаналізовано процес трансформації вітчизняної освітньої галузі під впливом новітніх комп'ютерних та інформаційних технологій. Розглянуто особливості миттєвого доступу до інтернет-мережі, наявних у ній баз даних, форматів подачі інформації та пов'язану із цим видозміну ставлення користувача до традиційного аудиторного навчання. Підкреслено, що подібна легкість отримання знань може супроводжуватись формуванням у свідомості людини безвідповідального ставлення до навчання, обов'язків, розподілу часу, невмінням аналізувати інформацію, виродженням оригінальності, бажання думати і особистісно розвиватись. Розглянуто основні недоліки української освітньої галузі та зазначено, що професія педагога потребує переосмислення, адже видається, що в недалекому майбутньому завдання викладача полягатиме не у передачі знань, а у прививанні вмінь коректно обробляти інформацію.

Ключові слова: комп'ютерні та інформаційні технології; глобалізація; ед'ютеймент; споживач; віртуальне середовище.

Постановка проблеми. Якщо колись навчальний процес асоціювався з аскетичними класами-келіями, витриманими у досить темній кольоровій гамі, з розвішаними на стінах портретами-"взірцями для наслідування" діячів науки і культури, викладачами-"синіми панчохами" і "ботаніками", виваженими учнями / студентами в однакових формах, то сьогодні цей образ стрімко розвіюється у світлі глобалізації, технологічного поступу, культурної індустрії і педагогічних нововведень. Сучасні діти жваві, гіперактивні, озброєні ґаджетами та інтернетом, не готові миритись з правилами і часто лише побіжно знайомі з поняттями "обов'язки", "відповідальність", "дисципліна". Колишні законодавці традиційної викладацької моди, у свою чергу, вестернізуються, одягаючись у джинси і комфортний повсякденний одяг, проводячи час у соціальних мережах, додаючи там своїх учнів до друзів, освоюючи новітні технології та перевіряючи контрольні роботи і виконані завдання у своїх смартфонах. Й хоча сьогодні це стосується швидше педагогічних практик у Західному світі, проте ми можемо із впевненістю визнати, що освітній і навчальний простір безповоротно втратив колишні форми і задля забезпечення якісного процесу передачі знань викладачам необхідно модернізувати свої педагогічні знання, вміння і навички у відповідності із вимогами сучасності. Тож у статті проаналізовано особливості впровадження комп'ютерних та інформаційних технологій у навчальний процес, переваги і недоліки ед'ютейменту, а також образ педагога в українській школі.

Аналіз досліджень та публікацій. У зв'язку із технологізацією буттєвого простору людини чимало дослідників сьогодні зосереджують свою увагу на тих трансформаціях, яких зазнає кожна сфера нашого життя. Зокрема, галузь освіти, впровадження технологій у навчальний процес, освітній потенціал комп'ютерних ігор та ігрових методик стали об'єктом дослідження у роботах численних педагогів, філософів, футурологів і фахівців у сфері ІТ-технологій: Р. Гуревича, В. Бикова, Ю. Жука, М. Жалдака, Н. Морзе, В. Лимаренко, І. Добровольської, О. Смолянової, Ю. Рамського, О. Глазунової, Т. Волошиної, (Україна), Н. Больца (Німеччина), О. Ільїна (Росія), С. Егенфельдта-Нільсена (Данія), М. Кастельса (Іспанія), Т. Ісси (Австралія), Д. Белла (США) та багатьох інших. Зважаючи ж на стан вітчизняної освітньої галузі, видається, що ця проблема потребує подальшого аналізу і досліджень.

Метою статті є критичний аналіз сучасного стану вітчизняної освітньої галузі, огляд переваг і недоліків явища ед'ютеймента, а також визначення шляхів підвищення якості надання освітніх послуг.

Виклад основного матеріалу. Розпочинаючи аналіз сучасного стану освітньої галузі і тих перспектив, які вона може запропонувати молодому поколінню, перш за все, зосереджусь на перевагах і недоліках процесу впровадження комп'ютерних та інформаційних технологій у навчальний процес. Так, група тайванських дослідників зазначає, що "стрімкий розвиток технологій за останні кілька десятиліть сильно вплинув про роботу, життя, культуру та соціальну взаємодію. Ті навички, які потрібно розвивати студентам, щоб бути готовими до робіт 21 століття, відрізняються від тих, яких вони потребували 10 років тому. Тож студентам стає зрозуміло, що традиційні методи не в змозі задовольнити потреби освіти, у якій акцент зроблено на навчальному досвіді вищого порядку і результатах, продиктованих зміною знань і орієнтованого на комунікацію суспільства. Усе частіше визнається, що ефективне використання технологій є необхідним для забезпечення високоякісної освіти та підготовки студентів до викликів 21-го століття" [1].

Важко не погодитись із цим твердженням, адже життя мільйонів людей ХХІ століття й справді помітно змістилось у сферу віртуальності, де комп'ютерні та інформаційні технології оптимізували виконання повсякденних обов'язків, процес отримання освіти, можливості дистанційної роботи тощо. Яка б інформація не знадобилась сьогодні користувачу (від професійної, вузькоспеціалізованої до загально-побутової), йому достатньо зробити запит в Google, який миттєво запропонує йому найбільш актуальні дані. Варіантів презентації останніх також безліч – від звичного тексту, обговорень на форумах чи у соціальних мережах, до яскравих відео (наприклад, ролики в YouTube чи TikTok), динамічних презентацій, інструктивної графіки. Н. Больц зазначає, що "картинки стають усе важливіші, перш за все тому, що вони швидші, компактніші і насиченіші, ніж мова. Викликам сучасного світу відповідає розпізнавання образів, лінійний аналіз для цього надто традиційний. З пришвидшенням нашого світу текст перестає попадати у ногу зі споживачами інформації" [2]. Яскравість і легкість керування переглядом таких матеріалів має значну перевагу перед класичним аудиторним навчанням, коли учень / студент майже не впливає на процес і пасивно сприймає матеріал, який йому начитує викладач. З іншого боку, сьогодні стає дедалі помітнішим те, що в учнів / студентів зникає мотивація вивчати матеріал [3], який вони можуть у будь-який момент знайти в інтернет-мережі та існуючих у віртуальному середовищі базах даних. Окрім цього легкість отримання знань часто супроводжується формуванням у свідомості людини безвідповідального ставлення до навчання, обов'язків, розподілу часу тощо.

Ще одним викликом, пов'язаним із доступом до всесвітньої мережі, є невміння аналізувати інформацію, яка буквально "атакує" користувачів з найрізноманітніших джерел. Вікіпедія, бази рефератів, есе, критичних оглядів і решта подібних ресурсів безкоштовно або платно забезпечують учнів / студентів роботами, які копіюються ними без попереднього аналізу і перевірки даних. Така легкість виконання завдань сприяє виродженню оригінальності, бажання думати і особистісно розвиватись, які можливі лише у процесі самостійного подолання перешкод і досягнення нових звершень. Звісно, освітня галузь поступово впроваджує системи і програмне забезпечення, які перевіряють роботи на плагіат та запозичення, але це не є вирішенням проблеми, оскільки учні / студенти витрачають час на пошук способів "обійти" ці системи, а не на підготовку самостійних критичних оглядів чи інноваційних проектів, в яких були б висвітлені їхні особисті здобутки.

У цьому контексті згадується теорія Х. Ортеґи-і-Ґасета, у якій маси, сповнені жагою розваг, невпинно ламають усталені норми і перелаштовують систему під себе, опираючись на свою кількісну перевагу. Транслюючи зазначену концепцію на освітню галузь, можна сказати, що учні / студенти сучасного масового суспільства змушують навчальні заклади і викладачів переписувати свою політику у відповідності з потребами "споживачів". У протилежному випадку вони просто не вступають у ці заклади, шукаючи більш легких шляхів. Абсурдно, але видається, що в недалекому майбутньому заклади освіти у своїй профорієнтаційній роботі робитимуть акцент не на вимоги і високі стандарти освіти, а на "поблажки" для учнів / студентів, які звільнятимуть їх від низки певних обов'язків. Лякає те, що наше суспільство невпинно прямує до становлення ери "веселих ідіотів" – неосвічених, посередніх споживачів, які не здатні до критичного мислення і прийняття самостійних зважених рішень, життя яких зводиться до бездумного блукання соціальними мережами і розваг.

Так, сучасним дітям нецікаво слухати монотонні лекції виваженої досвідченої "професури", вони погано сприймають моралізаторське менторство, негативно ставляться до теорії, прагнучи у розважальній формі пізнавати лише цікаві їм речі. У відповідь на такий запит інтернет-мережа наповнюється різноманітними онлайн-курсами, які проводяться сучасними, підкованими в ІТ-сфері фахівцями, чиї вміння вправно використовувати сучасні технології і мобільні додатки у роботі з аудиторією, знімати якісне відео, робити цікаві "живі" презентації та застосовувати інтерактивні методики, популяризують їх серед користувачів. Зі свого боку О. Ільїн досить критично відгукується про подібний ед'ютеймент, вважаючи, що останній перетворює учня / студента на споживача, який зорієнтований на розваги і приємне дозвілля, а не важку працю і докладання зусиль. Дослідник зазначає, що "справжня освіта повинна бути дискомфортною, вона покликана вимагати, напружувати і мобілізувати, а не розслабляти. …Тому потрібно з обережністю ставитись до явищ типу ед'ютеймента…, яке являє собою формат створених для навчання розважальних програм. Звісно, освіта в ідеальному сенсі повинна викликати інтерес і тому у неї корисно привносити частку "живого" спілкування. Але також доцільно дотримуватись необхідної межі, аби не спостерігалось превалювання розважальності, силами якої б затьмарювалась, а не підвищувалась ефективність від освітньої діяльності" [4]. На думку мислителя, освіта "повинна залишатись за межами законів попиту і пропозиції. Стаючи ринковою послугою, освіта пропонує себе не лише у тому вигляді, який вона повинна мати, але й в абсолютно виродженому, який привертає споживацько орієнтованого клієнта" [4].

З одного боку, О. Ільїн має рацію: освіта й справді стає продуктом попиту-пропозиції і, на жаль, помітно деградує до рівня середньостатистичного споживача. Широкий вибір учбових закладів, курсів (у тому числі онлайн), навчальних програм, у свою чергу, створює ситуацію конкурентного полювання за "студентськими головами". Оскільки ж на будь-якому ринку будь-якої країни світу споживач шукає не лише якісний, але й найбільш привабливий за ціною / додатковими перевагами / бонусами товар, учбові заклади перетворюються у своєрідні торгові точки, які ставлять собі за мету заохотити максимальну кількість споживачів скористатись їхніми послугами. Як наслідок, пам'ятаючи базову істину у сфері торгівлі – клієнт завжди має рацію, стикаємось із ситуацією втрати авторитету як окремого викладача, так і науки як такої. Конс'юмери освітніх послуг віддають перевагу тому курсу / викладачу, який або не ставить жодних вимог, або зводить їх до мінімуму. В результаті учням / студентам немає потреби докладати зусиль для виснажливої і кропіткої роботи, що зводить процес навчання до абсурдності.

З огляду на вищезазначене вважаю, що проблема полягає не в тому, що в освіті популяризується використання індивідуальних підходів, новітніх технологій навчання та розважальних елементів, а в тому, що свідомість масового споживача наскрізно пронизана установкою на те, що усе можна купити, а якщо він за це платить, то має отримати максимум задоволення від купівлі. Таким чином, освіта стає не просто розвагою, а й продуктом купівлі-продажу. І, на жаль, часто педагогам класичної української школи немає що запропонувати на ринку цих освітніх послуг. Прикро це визнавати, але багато українських освітян використовують застарілі, малоефективні педагогічні методики, які настільки відстали від сучасного світу, що часто видаються протиправними і негуманними. Агресія, фізичні покарання, колективістський підхід, зверхність і відверта зневага до паритетності сторін навчального процесу вилились у втрату довіри до викладача з боку дитини. Якщо колись учні рівнялись на своїх учителів, прагнули досягти рівня їх знань і мудрості, то авторитет сучасних педагогів часто ставиться дітьми під сумнів. Чому? Тому, що дуже часто вчителі живуть життям, відірваним від світу дитини – світу смартфонів, комп'ютерних ігор, серіалів, соціальних мереж тощо. Деякі вчителі не володіють елементарними навичками роботи з комп'ютером, але зверхньо намагаються втовкмачити дітям суху теорію в класах, де через вже звичний нам брак фінансування відсутні реактиви, прилади, макети, не кажучи вже про сучасні технічні засоби.

На жаль, українські класи та аудиторії й справді настільки застарілі, що відбивають бажання вчитись з першого погляду: у численних вітчизняних закладах освіти переважають кімнати старого зразка – аскетичні, у дуже стриманій кольоровій гамі, не оснащені необхідними технологічними засобами навчання, некомфортні й естетично неприязні. У цих аудиторіях немає нічого, що могло б конкурувати з екраном смартфона, в який дивиться учень / студент. Не запропонувавши дитині належної альтернативи, не модернізувавши учбові заклади і педагогічні методики, українській освіті не вдасться вирвати її з віртуального середовища й залучити до навчання в аудиторії. Ґаджети, комп'ютерні та інтерактивні технології, які стали невід'ємною частиною сучасного суспільства, повинні не зневажатись викладачами як новомодні іграшки, а ефективно і коректно впроваджуватись ними у навчальний процес.

Добре відома стара приказка про те, що не місце прикрашає людину, а людина місце, сьогодні витісняється іншою, не менш відомою – зустрічають по одежині. Відповідно, якщо заклад освіти давно віджив своє, то які б діаманти там не працювали / вчились, їх буде важко розгледіти на фоні повного застою. Як і якісний маркетинговий план розрахований на те, щоб покупець виніс з магазину якомога більше товарів, так і будівлі учбових закладів повинні привертати увагу і викликати бажання зайти, а не навпаки, видаватись дітям в'язницями. Школи, університети, кампуси, аудиторії, класи повинні бути обладнані усіма необхідними сьогодні елементами: зарядними роз'ємами, проєкторами, інтерактивними дошками, Wi-fi, кондиціонерами, зручними партами і кріслами, електронним розкладом занять для аудиторій, лаунж-зонами, кафетеріями, відокремленими боксами для індивідуальної роботи тощо. Наголошу, що реформувати освітню галузь необхідно планомірно, враховуючи усі складові, а не обмежуватись вибірковими неорганічними надбудовами з числа західних віянь.

Продовжуючи, зазначу, що у світлі складної епідеміологічної ситуації у світі та Україні, глобального поширення вірусу COVID-19 і пов'язаних із цим карантинних заходів, на поверхню зринули проблеми і недоліки національних галузей освіти, давши поживу для роздумів і розробки необхідних реформ. На жаль, перехід до системи дистанційного навчання в нашій країні виявив неготовність великої частини вітчизняних учбових закладів до такої роботи. Відсутність навчальних матеріалів в електронному вигляді, розроблених тестових та індивідуальних завдань, онлайн-курсів, навичок роботи з онлайн-платформами для дистанційного навчання, вмінь налагоджувати контакт на відстані та багато інших аспектів стали бар'єром між учнем / студентом і викладачем.

"Одним з головних недоліків існуючої системи електронного навчання є те, що вона орієнтована на зміст. Багато викладачів просто переносять всі свої навчальні матеріали в систему. Матеріали подаються однаково для всіх учнів незалежно від їх кваліфікації, стилів навчання та уподобань" [1]. Це твердження особливо вірне для більшості навчальних курсів вітчизняної освітньої галузі. Незважаючи на те, що необхідність впровадження особистісно-орієнтованого навчання у практику педагогів обговорюється фактично на усіх педагогічних семінарах і зазначається у статутах навчальних закладів, однак на практиці спостерігається кардинально протилежна ситуація: викладачі акцентують свою увагу на оформленні матеріалу, його інформаційній наповненості, перенесенні його у віртуальне навчальне середовище, але не на тому, як доступно пояснити цей матеріал кожному конкретному учню / студенту, врахувавши усі аспекти його особистості.

У зв'язку із цим вважаю, що вітчизняним освітянам необхідно опанувати новітні педагогічні методики і технології, навчитись швидко й ефективно змінювати педагогічні тактики у відповідності до групи, а не підганяти останню під колись обраний і з часом закостенілий педагогічний стиль, адже "студентоцентричне навчання дасть учням більш глибокий і багатий навчальний досвід, оскільки тут є ширша участь і залученість у навчальний процес... Цей педагогічний підхід підтримує навчання протягом усього життя та прагне розширити права і можливості учнів, виробляючи водночас персоналізований навчальний досвід. У персоналізованому навчальному середовищі від учнів очікується активна участь у навчальному процесі для конструювання свого власного навчання. Важливо досягти правильного балансу між ступенем структурованості і гнучкості, які вбудовані в процес навчання. Таким чином, вони мають більше мотиваційної відповідальності для їхнього навчання" [1]. Й справді, якщо учень / студент має змогу впливати на навчальний процес, коригувати його у разі необхідності, обирати частину важливих і цікавих для його майбутньої професії дисциплін, його навчання може бути значно продуктивнішим.

Стосовно ж вже згаданої вище необхідності модернізувати навчальний процес у відповідності до вимог сучасності, підкреслю, що комп'ютерні та інформаційні технології, без сумніву, є тими засобами, без яких неможливо говорити про якісну освіту. "Сьогодні не потрібно доводити, що найпростіші навчальні процеси найкраще здійснюються за допомогою комп'ютера. Адже комп'ютер – це технічний медіум, який створює сприяюче навчанню середовище: він знімає боязнь зробити щось не так. А саме ця боязнь помилитись найчастіше блокує навчання" [2]. Яскравим прикладом використання новітніх технологій у процесі навчання є віртуальне навчальне середовище в Шаньдунському університеті в Китаї, яке дозволяє повністю переосмислити процес отримання знань і трансформувати останній у відповідності з викликами сьогодення. Завдяки двох з половиною-вимірному середовищу кампусів і алмазним картам, які використовуються у цьому закладі, користувачі "можуть входити в будівлі кампуса і перевіряти розклад занять у різних аудиторіях, якщо вони вибирають один клас, вони можуть входити в класи онлайн, щоб завантажити учбові матеріали, домашнє завдання або інші навчальні файли. Більш того, вони можуть подивитися навчальне відео, якщо вчитель завантажив його раніше або студенти завантажили на занятті... Студентам не потрібно витрачати одну або кілька годин на шлях до інших кампусів, щоб посидіти на парі, вони можуть відвідувати цікаві їм заняття, перебуваючи будь-де або переглядати лекцію після заняття" [5]. Така система організації навчання є дуже зручною в умовах усе більш швидких темпів життя глобалізованого світу, оскільки дозволяє педагогам і їх підопічним порушити просторові обмеження [5].

Зважаючи ж на зростаючу популярність кишенькових ґаджетів і смартфонів, актуальності також набуває процес розробки таких програм і платформ, які легко встановити і використовувати на цих пристроях. Як влучно зазначає Н. Больц, "нові мобільні телефони – це багатоцільові машини, за допомогою яких можна не лише говорити, але й надсилати факси, і виходити в онлайн, а також оплачувати товари і послуги. Можна передавати відеозображення. Тобто технічно можливо за допомогою однієї єдиної зручної іграшки робити усе, що повинна знати і вміти успішна людина XXI століття" [2]. Й у цьому плані ед'ютеймент має багато переваг, адже сьогодні на ринку існує чимало якісних цифрових платформ, робота у яких може бути дуже цікавою та інтерактивною. Чати, відеоконференції і мобільні додатки роблять доступ до навчання не лише набагато простішим, але й цікавішим. На противагу вищезазначеним острахам О. Ільїна Н. Больц налаштований більш оптимістично: він вважає, що ед'ютеймент може стати новою формою навчання, а можливо, й єдиною актуальною формою навчання у світі майбутнього. Цікаво, що він досить позитивно відгукується про відеоігри, які ще нещодавно критикувались психологами, науковцями і батьками як такі, які негативно впливають на психіку дитини. Натомість Н. Больц вважає, що "багатокористувацькі відеоігри створюють навчальну ситуацію, де стимулами до навчання стають таємниця, екшн, драма. Користувач повинен зондувати і "телескопувати" штучні світи для виявлення латентних моделей і правил. Таким чином, значна частина драматизму полягає у виявленні правил гри. Гра наче питає: як грати? Людина виявляє ці правила і навчається їм у самому процесі гри" [2].

У контексті вищезазначеного видається, що проблема полягає не в тому, що у процесі навчання використовуються ігрові методи і розважальні елементи, а у небажанні "старої школи" трансформувати завчені істини, модернізувати навчальні курси, збагатити їх завданнями, які б розвивали в учня / студента креативність, творчість, інтуїцію, критичне мислення і здатність генерувати нестандартні рішення в незвичних ситуаціях. "Щоб звільнити людський мозок від складності, яка нав'язується цивілізацією, повинен з'явитись новий професійний тип: менеджер знань, який прокладає зручні шляхи у лабіринті збереженого", зазначає Н. Больц [2]. Освітянам слід звернути увагу на цю нотатку, адже із трансформацією освітньої галузі і світу в цілому викладачам може знадобитись кардинально змінити свої уявлення про педагога.

Висновки. Підбиваючи підсумки, зазначу, що першочерговою необхідністю вітчизняної освітньої галузі є відновлення авторитету викладача, яке неможливе без освоєння ним новітніх інформаційних технологій та інновацій у сфері педагогіки. Аби відродити образ того, хто навчає новому, відкриває незвідані горизонти, надихає на нові звершення, викладачі повинні регулярно оновлювати свої знання і вміння, йти у ногу з часом, стажуватись і засвоювати передовий педагогічний досвід. Педагог повинен повернути довіру учня / студента, стати для нього взірцем, якого той прагнутиме досягти, поважатиме знання, досвід і моральні якості викладача, не боятиметеся його і не використовуватиме з метою отримання оцінки. Курси підвищення кваліфікації не повинні бути "головним болем у процесі підписання усіх необхідних папірців", а приносити справжню користь, вдосконалювати педагога. Тут у нагоді стануть вже згадані онлайн-курси, стажування, програми підвищення кваліфікації, посередництвом яких викладач може оновлювати свої знання, опановувати цифрові платформи і активно залучатись до інтернет-простору. Адже ставка на освіту може стати для України вагомим аргументом у процесі її виходу на світову арену як рівноправного партнера.

Окрім цього український освітній простір повинен витіснити із себе застарілі способи навчання і активно впроваджувати новітні методики, обирати альтернативні, гнучкіші форми роботи, запропонувати учням і викладачам більше свободи для активізації їх творчого потенціалу. Зубріння матеріалу повинне бути заміщене критичним аналізом даних, виявленням зав'язків і прихованого змісту. Адже пошук інформації в мережі не тотожний вмінню коректно її аналізувати і застосувати в реальних життєвих ситуаціях. Вважаю, що завдання сучасних педагогів полягає у тому, щоб зорієнтувати молодь в інформаційному просторі, навчити її працювати з базами даних, фільтрувати потоки інформації, критично їх аналізувати і впевнено комбінувати отримані знання з нестандартними ідеями і підходами. Однак зробити це може лише той викладач, який здатен творчо підходити до організації навчального процесу, формулювати креативні завдання і стимулювати інтелектуальну роботу учнів / студентів.

На останок підкреслю, що паралельно зі процесом модернізації педагогічних практик і технологій навчання, має відбуватись і перебудова закладів освіти. Аналогічно до процесів у сфері ринкової економіки і бізнесу освіта повинна орієнтуватись на кінцевого споживача, відданість і корпоративний патріотизм якого великою мірою залежить від оточуючої його матеріальної бази. Тож, результативність навчання і число абітурієнтів у майбутньому залежатимуть від здатності учбових закладів забезпечити такі умови навчання, у яких особа б пишалась тим, що є учнем / студентом цього закладу. Лише запропонувавши їм гідні умови навчання, сучасні методики і креативні особистісно-орієнтовані підходи, вітчизняні педагоги матимуть змогу дати молоді не просто знання, а навчити критично мислити, фільтрувати інформацію, аналізувати джерела і творити нові ідеї. Тож сподіваймося, що досвід, який отримала українська освітня галузь у 2020 р. дасть нам можливість переосмислити ті акценти, які ми проставили в освіті, і реформувати цю галузь у відповідності з віяннями і потребами сучасності.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

 

  • Ko, Chao-Chun & Young, Shelley Shwu-Ching. Explore the Next Generation of Cloud-Based E-Learning Environment. Edutainment Technologies Educational Games and Virtual Reality / Augmented Reality Applications: Proceedings of the 6th International Conference on E-learning and Games, Edutainment (Vol. 1, pp. 107-114). September 7-9, 2011, Taipei, Taiwan. Berlin, Heidelberg: Springer.

  • Больц, Н. (2011). Азбука медиа. Москва: Европа.

  • Добровольська, І. В. (2018). Ед’ютейнмент – нові методи навчання "нових" дітей. Освітній проект "На урок". Вилучено із https://naurok.com.ua/vistup-na-pedagogichniy-radi-z-temi-ed-yuteynment-novi-metodi-navchannya-novih-ditey-38599.html

  • Ильин, А. Н. (2012). Культура, стремящаяся в никуда: критический анализ потребительских тенденций. Омск : Изд-во ОмГПУ.

  • Lu, Wang & Xiaoting, Wang, Qiang, Ju, Quanwei, Li, Manyi, Li, Wei, Zhang. Game-Based Mobile Learning System for Campus on Android Platform. Edutainment Technologies Educational Games and Virtual Reality / Augmented Reality Applications: Proceedings of the 6th International Conference on E-learning and Games, Edutainment (Vol. 1, pp. 55-62). September 7-9, 2011, Taipei, Taiwan. Berlin, Heidelberg: Springer.


EDUCATION IN SECTION: PHILOSOPHICAL ANALYSIS OF THE CHALLENGES AND REALITIES OF THE PRESENT

LAZAREVA M.,
Ph.D. (Philosophical Sciences), Associate Professor, Associate Professor at the Department of Humanitarian Education
Lviv National Agrarian University
UKRAINE

Abstarct.
The paper analyzes the process of transformation of the domestic educational sector under the influence of the latest computer and information technologies. Considered the features of instant access to the Internet and its databases, formats of presented information and the related modification of the user's attitude to traditional education in the classroom. It is emphasized that such easiness of obtaining knowledge can be accompanied by the formation in the person's consciousness of an irresponsible attitude to learning, responsibilities, time allocation, inability to analyze information, degeneration of originality, desire to think and personal development. In this regard, considered the main drawbacks of the Ukrainian educational sphere and also indicated that the profession of a teacher requires rethinking, because it seems that in the near future, the teacher's task will not be to transfer knowledge, but to instill skills to correct processing of information.


Keywords: computer and information technologies; globalization; edutainment; consumer; virtual environment.

© Лазарева М.Л., 2020

© Lazareva M., 2020

 

This work is licensed under a Creative Commons Attribution 4.0 International License.

PUBLISHED : 18.06.2020