International scientific e-journal

ΛΌГOΣ. ONLINE

9 (May, 2020)

e-ISSN: 2663-4139
КВ №20521-13361Р

LAW

UDC 340.5

EOI 10.11232/2663-4139.09.19

АНАЛІЗ  РІШЕННЯ ЄСПЛ У СПРАВІ «К.Х. ТА ІНШІ ПРОТИ СЛОВАЧЧИНИ» У РОЗРІЗІ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ

ЧОПЧИК Христина Віталіївна

здобувач вищої освіти юридичного факультету

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

 

УКРАЇНА


Анотація. У статті аналізується та детально описується рішення Європейського суду з прав людини у справі «К.Х. та інші проти Словаччини» в аспекті захисту прав споживачів фінансових послуг. Досліджуються норми національного законодавства, що регулюють правовідносити у яких основним безпосереднім об’єктом є обробка персональних даних споживачів фінансових послуг. Проаналізовано судову практику України на яку опосередковано вплинуло рішення Європейського суду з прав людини у справі «К.Х. та інші проти Словаччини». Аналіз рішені Констиуційного суду України, щодо недолік бюджетного законоставства у сфері захисту прав споживачів фінансових послуг. Обґрунтовується необхідність застосування практики Європейського суду з прав людини у судових рішеннях українськими суддями. Опис норм  General Data Protection Regulation (надалі GDPR), як способу захисту персональних даних. Висвітлення позитивів та негативів у  застосуванні GDPR, фінансовими установами  у своїй діяльності. Перспективи розвиту України в розрізі захисту прав споживачів фінансових послуг.

Ключові слова: фінансові послуги; споживачі фінансових полуг; фінансова установа;  персональні дані; General Data Protection Regulation.

Наразі досить широкого застосування набирають рішення Європейського суду з прав людини (надалі ЄСПЛ). Не секретом є те, що держави – учасниці якими було ратифіковану Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (1950 р.) фактично зобов’язуються виконувати рішення ЄСПЛ стосовно громадян своєї держави так підтвердженням цього є положення статті (надалі ст.) 46 Конвенції про те, що «високі Договірні сторони зобов’язуються виконувати остаточне рішення Суду в будь-якій справі, в якій вони є сторонами»[2]. Однак, дискусійним залишається питанння щодо застосування практики ЄСПЛ  у судових справах країни, яка не є стороною у даній справі. Так, М.В. Кучин, зазначав наступне, що «сама постанова Європейського суду з прав людини, прийнята стосовно конкретної ситуації в певній країні, не може бути обов’язковою для іншої держави. Проте норма, створена судом у результаті конкретизації Конвенції, не може мати індивідуально-визначеного характеру, оскільки конвенційні положення не можуть інтерпретуватися судом по-різному стосовно кожної держави»[13]. Отже, відповідно до вищевказаного можна зробити висновок, практика ЄСПЛ у справах, де Україна не є стороною має здебільшого рекомендаційний характер, проте дедалі частіше посилання на цю судову практику є позитивним явищем та особисто я вважаю, що це характеризує нашу країну як демократичну, прогресивну, європейську державу.

Цікавою є справа ЄСПЛ «К.Х. та інші проти Словаччини» в якому  заявниці стверджували про те, що їхні права, закріплені у ч. 1 ст. 6, ст. 8 та 13 Конвенції, були порушені через невиконання національними органами влади свого обов’язку щодо забезпечення доступу заявниць до копій їхньої медичної документації. З фактичних обставин справи випливає, що заявниці перебували на лікуванні в акушерсько-гінекологічних відділеннях двох лікарень східної Словаччини під час вагітності та пологів, які у них приймали шляхом проведення операції кесаревого розтину. Після цього жодній із заявниць, незважаючи на бажання і зусилля, не вдалося завагітніти. Декількох заявниць перед пологами або після виписки з лікарні попросили підписати якісь документи, проте вони мали сумніви щодо змісту цих документів. З матеріалів справи випливає, що жінки для захисту свої прав мали намір звернутися до суду, однак для представництва їх інтересів та зібрання доказів звернулися до Адвокатів Центру громадянських прав і прав людини, неурядової громадської організації. Адвокати були уповноважені переглянути та скопіювати медичну документацію жінок для потреб медичного аналізу і з’ясування причин їхнього безпліддя та вирішення питання про можливе лікування, ще заявниці уповноважили захисників зробити фотокопії усіх медичних документів як можливих доказів у потенційному судовому процесі. Однак, представники Міністерства охорони здоров’я посилаючись на нормами національного законодавства вказували, що до прав пацієнтів не належить уповноважувати адвокатів здійснювати фотокопії документів. Заявниці звернулися до суду з позовами проти лікарень, вони вимагали зобов’язати відповідачів надати доступ до їхніх медичних документів їхнім представникам, а також дозволити їм отримати фотокопії відповідних документів. Суд у результаті розгляду позову посилаючись на норми законодавства Словаччини, ухвалив рішення, яким зобов’язав лікарню надати позивачам та їхнім представникам можливість ознайомитися з медичною документацією та зробити з неї письмові витяги, проте відмовив у задоволенні заявлених вимог щодо отримання фотокопій медичних документів. Заявниці звернулися зі скаргою до конституційного суду про витребування фотокопій  медичних документів,  що містять їх персональні дані посилаючись на норми Конвенції. За результатом розгляду скарги, конституційний суд відхилив заяву. Суд не знайшов порушення ч. 1 ст. 6 конвенції під час розгляду судами справ, за результатами якого було прийнято рішення обласного суду від 17 лютого 2004 р. Стосовно заявленого порушення ст. 8 конвенції Конституційний суд постановив, що обласний суд правильно застосував ч. 6 ст. 16 Закону «Про охорону здоров’я»  а відтак, балансу між інтересами, які перебували у конфлікті, досягнуто. Суд посилався на пояснювальний звіт до згаданого закону, крім того, ст. 8 Конвенції не стосується права на виготовлення фотокопій медичних документів. Заявниці скориставшись всіма засоби захисту національного законодавства звернулися  до ЄСПЛ. Вони стверджували, що можливість ознайомлення з медичною документацією та можливість виготовлення письмових витягів не забезпечували їм ефективного доступу до документів, які стосувались їхнього здоров’я. Зокрема, медична документація містила діаграми, графіки, креслення тощо, достовірно відтворити, які власноручними записами неможливо [3].

Основним контраргументом уряду проти вимоги позивачеві було те,  що надання можливості фотокопій медичних документів дозволить зловживати інформацією вказаною на них, а надана судами можливість робити виписки, не розкриваючи іншу інформацію, яка не стосується предмета провадження у справі.  Проте, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив наступне: «Суд дотримується думки, що такий позитивний обов’язок повинен бути розширений, зокрема у справах, подібних до тієї, що є предметом цього розгляду, коли йдеться про персональні дані, щоб уможливити виготовлення копій документів з персональними даними» [3]. Суд, задовільним позовні вимоги позивачів частково зокрема, відмовив у частині, де заявниці посилалися на те, що  їм не було забезпечено ефективних засобів юридичного захисту, хоча ст. 8 та ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачають таке: «кожен, чиї права та свободи, визнані в цій конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які виконували свої офіційні повноваження» [3]. З наведених заявницями аргументів випливає, що саме законодавство було предметом їхньої скарги однак, ст. 13 не гарантує засобів юридичного захисту за таких скарг. За цих обставин суд дійшов до висновку, що ст. 13 у поєднанні зі ст. 8 конвенції не порушено. За результатом розляду справи, суд дійшов до висновку, порушені норми ч.1 ст. 6, ст. 8 Конвенції та  присудив кожній із заявниць по 3500 євро як відшкодування немайнової шкоди та 8000 євро для всіх, як відшкодування всі понесених витрат [3]. Таким чином, вище наведене рішення ЄСПЛ є яскравим прикладом перешкоджання доступу фізичних осіб, дані яких опрацьовуються, до власних персональних даних в даному випадку це медичні документи. Проте, варто зазначити, що дані кожного із нас можуть використовуються не тільки у сфері медичних послуг а й сфері фінансових послуг. Обробка персональних даних у сфері фінансових послуг може потягти значні ризики для споживачів цих послуг тому належний захист їх прав є основним обов’язком держави, яка в особі уповноважених органів повинна контролювати суб’єктів надання фінансових послуг.

Правовідносини, що складаються між суб’єктами надання фінансових послуг та їх споживачами регулюється положеннями Закону України (надалі ЗУ) «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та ЗУ «Про захист персональних даних». Згідно із положеннями ст.3-1 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачається, що «захист прав споживачів фінансових послуг повинен базуватися на принципах забезпечення захисту персональних даних споживачів фінансових послуг та забезпечення своєчасного надання повної, точної та достовірної інформації про фінансові послуги, суб’єктів господарювання, які надають фінансові послуги, та про їх фінансовий стан»[6]. ЗУ «Про захист персональних даних» гарантує у ст. 8 права суб’єктів персональні дані яких обробляються, зокрема серед них і право отримувати не пізніш як за тридцять календарних днів з дня надходження запиту, крім випадків, передбачених законом, відповідь про те, чи обробляються його персональні дані, а також отримувати зміст таких персональних даних[5]. Тобто, у даному випадку,  якщо б фактичні дані викладені у справі «К.Х. та інші проти Словаччини» регулювалися за допомогою українського законодавства, то за заявою заявниць,  які є споживачами фінансових послуг можна було б звернутися в адміністративному порядку до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері фінансових послуг для витребування документів  фізичних осіб дані яких опрацьовуються, до власних персональних даних. Зокрема, до персональних даних, які підлягають обробки належать у сфері фінансових послуг належать: особисті номери телефонів, дата і місце народження, номер реєстраційний номер картки платника податків, фотозображення та відеозображення,  а також інші дані,  що стосуються споживачів фінансових послуг та охороняються закон.

Аналізуючи судову практику, я дійшла до висновку, що справи у аспекті порушення прав споживачів фінансових послуг з використанням їх персональних даних є досить однотипними за своєю структурую. Проте, цікавою є Постанова Верховного суду у справі № 664/1261/16-ц від 06.12.2019 року.  У червні 2016 року  ОСОБА_1  звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальність «Споживчий центр» (далі - ТОВ «Споживчий центр») про визнання кредитного договору №26.01.2016-000000455 недійсним. Позов мотивований тим, що між позивачем та відповідачем украдений кредитний договір, відповідно до якого відповідач надав позивачу кредит у сумі 2 500,00 грн. на строк 14 днів із терміном повернення 08 лютого 2016 року. Суд першої та апеляційної інстанції задовільнив позов. Проте, відповідач не погодившись із їх рішенням подав касаційну скаргу, зокрема він обґрунтовує її тим, що судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Доводить він свою позицію наступним чином,  що «Відповідно до пункту 5.4 кредитного договору один вид відповідальності -  пеня, визначена в одному розмірі, який не стосується і не збільшується  та відповідає двом відсоткам до розміру одного (кожного) несплаченого платежу. Пунктом 5.4. договору не передбачено сумування розмірів пені та одночасне їх застосування до одного платежу. Визнавши вказаний пункт договору недійсним, суди дійшли необґрунтованого висновку, що він суперечить законодавству, оскільки передбачає подвійну відповідальність боржника за невиконання одного й того ж зобов`язання. Надавши позивачу право відкликати згоду на обробку персональних даних, суди порушили закон. У володільця персональних даних після отримання документа про відкликання згоди суб`єкта персональних даних більше не існує правових підстав для зберігання персональних даних, якщо строки зберігання таких даних не визначені законодавством (пункт 1 частини другої статті 15 Закону України «Про захист персональних даних»). Проте, касаційної інстанції відмовила у задоволенні скарги посилаючись на наступні норми законодавства: «Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про захист прав споживачів» споживачем вважається фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника, у тому числі й у фінансовій галузі. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року у справі № 15-рп/2011 дія ЗУ «Про захист прав споживачів» поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Суди дійшли обґрунтованого висновку про визнання недійсним розділу 10 кредитного договору, надавши оцінку змісту спірному договору як договору про споживчий кредит. Право на обробку персональних даних можливе не лише на підставі згоди суб`єкта персональних даних, але й у випадках, визначених законами України, в порядку, встановленому законодавством (ст. 6, 11 Закону України «Про захист персональних даних»).  Відповідно до п. п. 5, 11 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних» суб`єкт персональних даних має право: пред`являти вмотивовану вимогу володільцю персональних даних із запереченням проти обробки своїх персональних даних;  відкликати згоду на обробку персональних даних. Відповідно до п. 9.4. кредитного договору позичальник надає свою однозначну, безумовну та безвідкличну згоду на обробку будь-яких його персональних даних, включаючи, але не обмежуючись збиранням, реєстрацією, накопиченням, зберіганням, адаптуванням, зміною, поновленням, використанням і поширенням (розповсюдженням, реалізацією, передачею), знеособленням, знищенням відомостей про Позичальника без будь-яких обмежень та з будь-якою метою. Згідно з ч. 6 ст. 6 ЗУ «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Верховний Суд зазначає, що суди дійшли обґрунтованого висновку про визнання недійсним пункту 9.4. кредитного договору, оскільки він не відповідає пунктам, 11 частини другої статті 8 ЗУ «Про захист персональних даних»[7]. Варто зазначити, що подібних справ, що стосуються захисту персональних даних споживачів фінансових  послуг на теренах судової практики України майже 90 % до них належать наступні справи: справа № 583/5510/18 Охтирський міськрайонний суд Сумської області від 17.09.2019 року[11]; Постанова Верховного суду у справі № 361/7528/17 від 02.09.2019 року[8]; Постанова Верховного суду у справі № 754/6091/18 від 27.01.2020 року[9]; Постанова Верховного суду у справі  № 752/10234/16-ц від 16.10.2019 року[10].

Я проаналізувала ряд рішень Конституційного суду України, який розглядав справи за поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, зокрема цікавим є його рішення у справі  № 1-123/2018(4892/17) щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень абзацу першого пункту 40 розділу VI «Прикінцеві та перехідні  положення» Бюджетного кодексу України. Суд дійшов у своєму рішенні до висновку щодо неконституційності окремих положеннь абзацу першого пункту 40 розділу VI «Прикінцевих та перехідних положень» Бюджетного кодексу України щодо права Міністерства фінансів України отримувати інформацію, що містить персональні дані [4]. Зокрема, у своєму рішенні суд посилався на те що положення ч. 1, 2,  ст. 32 Конституції України, юридичних позицій Конституційного Суду України дає підстави для висновку, що втручання у конституційне право особи на приватне і сімейне життя шляхом збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди допускається, якщо воно передбачене законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Таке втручання вважатиметься законним у разі наявності підстави в національному законі, а також за умови, що такий закон відповідатиме принципу верховенства права, закріпленому в частині першій статті 8 Конституції України [1]. Конституційний Суд України послідовно дотримується своїх попередніх позицій щодо врахування приписів чинних міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та практики тлумачення і застосування цих договорів міжнародними органами, юрисдикцію яких визнала Україна (абзац третій підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016, абзац перший підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 квітня 2018 року № 3-р/2018) [12]. Тобто, у даному випадку суд визнав не конституційним діяльність Міністерства фінансів України отримувати інформацію, що містить персональні дані чим захистив права споживачів фінансових послуг.

Отже, проаналізувавши вище наведену судову практику, я дійшла до висновку, що суд здебільшого стає на сторону споживачі фінансових послуг. На мою думку,  дана тенденція відбувається тому що суб’єкти які уповноважені надавати фінансові послуги користуються не обізнаністю споживачів фінансових послуг та використовують їх персональні дані для укладання здебільшого кредитних договорів на не вигідних умовах в пунктах якого прописують заборону відкликання згоди на обробку персональних даних, що прямо заборонено нормами чинного законодавства. Я також звернула свою увагу на те, що в жодному із вище вказаних рішень не було посилався на практику ЄСПЛ у справі «К.Х. та інші проти Словаччини» так як у даному рішенні також основним об’єктом розгляду є персональні дані особи, тому було би доцільним його застосування для захисту прав споживачів фінансових послуг. Проте, на мою думку рішення ЄСПЛ послугувало так званим базисом для формування законодавчих норм на яких суд прийняв обґрунтоване рішення.

При дослідженні даної теми,  я звернула свою увагу на зміст норм General Data Protection Regulation (надалі GDPR). Їх впроваджують компанії, які орієнтуються не тільки на український ринок фінансових послуг, а й на ринок ЄС. Взагалі GDPR являє собою регламент в межах законодавства Європейського Союзу щодо захисту персональних даних усіх осіб у межах Європейського Союзу та Європейської економічної зони. Суть цих норм полягає в тому, що фінансові компанії здійснюють автоматизоване прийняття рішень (automated decision-making), в тому числі на підставі створення профілю (profiling). Профіль споживача фінансових послуг дозволить компанії зробити висновок про його кредитоспроможності. Проте, розділ 3 GDPR передбачає необхідність проведення оцінювання ризиків в процесі обробки персональних даних (надалі DPIA).  Варто зазначити,  що фінансові компанії за наявності DPIA зобов’язані про це повідомити контролюючі органи,  однак це не стосується чутливих персональних даних споживача фінансових послуг,  що можуть бути зібрані тільки за наявності його згоди. Варто зауважити,  що фінансові компанії, які орієнтуються на ринок ЄС при впровадженні в свою діяльність норм GDPR повинні в обов’язковому порядку провести так званий Data mapping та Gap assessment,  він дасть можливість визначити обсяг та види персональних даних,  що обробляються а також визначити рівень їх захищеності. За не дотримання правил GDPR на фінансову компанію накладаються штрафні санкції та споживач фінансових послуг може звернутися до ЄСПЛ за захистом своїх порушених прав. Нажаль, дані норми стосуються переважно громадян ЄС, а для українських споживачів фінансових послуг вони носять здебільшого рекомендаційний характер.

Таким чином, відповідно до вищевказаного, я вважаю, що рішення ЄСПЛ у справі «К.Х. та інші проти Словаччини» відіграло значну роль у формуванні законодавства на яких базувалося прийняття рішень українськими судами. Так, відповідно до цього рішення персональні дані фізичної особи зазначені на документах можуть слугувати як доказ у суді для з’ясування всіх обставин справи також персональні дані фізичної особи у сфері фінансових послуг можуть виступати інструментом вчинення правопорушення. Я вважаю досить позитивним аспектом українського законодавства прийняття ряду нормативно-правових актів, що захищають права споживачів фінансових послуг, проте, було б доцільними використання суб’єктами що надають фінансові послуги норм GDPR,  які на європейському рівні захищатимуть права споживачів фінансових послуг. На мою суб’єктивну думку, українським суддям варто частіше звертати увагу на справи їхніх європейських колег щодо застосування справ ЄСПЛ. Отже, варто зазначити, що Україна є європейською, демократично,  правовою державою яка має всі шанси вийти на рівень високо розвинутих держав,  проте кожному із нас потрібно почати із себе і пам’ятати,  що хороші закони не там де вони гарно написані,  а  там де їх дотримуються.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

 

  • Конституція України. 254к/96-ВР. (1996). Вилучено з https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр

  • Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. 995_004. (1950).  Вилучено з    http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_004

  • Рішення у справі «К.Х. та інші проти Словаччини» (K.H. and others v. Slovakia) від 28 квітня 2009 року (заява 32881/04). Вилучено з https://ips.ligazakon.net/document/view/SO5960

  • Бюджетний кодекс України (Закон України).2456-VI.(2010). Вилучено з      http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2456-17

  • Про захист персональних даних (Закон України). 2297-VI.(2010). Вилучено з http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2297-17

  • Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг (Закон України). 2664-III. (2002). Вилучено з https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2664-14

  • Постанова у справі 664/1261/16-ц (провадження 61-25248св18) від 06.12.2019. Верховний суд м. Києва.  Єдиний державний реєстр судових рішень. Вилучено з http://reyestr.court.gov.ua/Review/86205971

  • Постанова у справі 361/7528/17 (провадження 61-45662св18) від 02. 09.2019 року. Верховний суд м. Києва.  Єдиний державний реєстр судових рішень. Вилучено з http://reyestr.court.gov.ua/Review/84092248

  • Постанова у справі 754/6091/18 (провадження 61-11473св19) від 27.01.2020 року. Верховний суд м. Києва.  Єдиний державний реєстр судових рішень. Вилучено з http://reyestr.court.gov.ua/Review/87243004

  • Постанова у справі 752/10234/16-ц (провадження 61-27899св18) від 16.10.2019  року. Верховний суд м. Києва.  Єдиний державний реєстр судових рішень. Вилучено з http://reyestr.court.gov.ua/Review/85135423

  • Pішення  у справі 583/5510/18 (провадження 2/583/272/19) від 17.09.2019 року. Охтирський міськрайонний суд Сумської області.  Єдиний державний реєстр судових рішень. Вилучено з http://reyestr.court.gov.ua/Review/83658933

  • Pішення  у справі 1-123/2018(4892/17) від 11.10.2018 року. Конституційний суд України м. Київ. Вилучено з  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v007p710-18

  • Кучин, М. Н. (2004) Прецедентное право Европейского суда по правам человека. Екатеринбург, УрГЮА, 481 с.


ANALYSIS OF THE JUDGMENT OF THE EUROPEAN COURT OF HUMAN RIGHTS IN THE CASE OF «K.H. AND OTHERS V. SLOVAKIA» FROM THE POINT OF VIEW OF THE PROTECTION OF THE RIGHTS OF CONSUMERS OF FINANCIAL SERVICES

СHOPCHYK Кh,
Student of the Faculty of Law
Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University
UKRAINE

Abstract.
The article analyzes and describes in detail the decision of the European Court of Human Rights in the case «K.H. and others v. Slovakia» in terms of protecting the rights of consumers of financial services. The norms of the national legislation regulating legal relations in which the main direct object is processing of personal data of consumers of financial services are investigated. The case law of Ukraine, which was indirectly influenced by the decision of the European Court of Human Rights in the case «K.H. and others against Slovakia». Analysis of the decision of the Constitutional Court of Ukraine on the lack of budget legislation in the field of protection of the rights of consumers of financial services. The necessity of application of the case law of the European Court of Human Rights in court decisions by Ukrainian judges is substantiated. Description of the General Data Protection Regulation (hereinafter GDPR) as a way to protect personal data. Coverage of positives and negatives in the application of GDPR, financial institutions in their activities. Prospects for the development of Ukraine in terms of protection of the rights of consumers of financial services.


Keywords: financial services; consumers of financial services; financial institution; personal data; General Data Protection Regulation.

© Чопчик Х.В., 2020

© Сhopchyk Кh., 2020

 

This work is licensed under a Creative Commons Attribution 4.0 International License.

PUBLISHED : 22.05.2020