International scientific e-journal

ΛΌГOΣ. ONLINE

9 (May, 2020)

e-ISSN: 2663-4139
КВ №20521-13361Р

PHILOLOGY

UDC 81`37

EOI 10.11232/2663-4139.09.07

КОЛИШНІ ТА СУЧАСНІ ЗНАЧЕННЯ СЛІВ-ІСТОРИЗМІВ

СОЛОВЙОВА Юлія Русланівна

здобувач вищої освіти філологічного факультету

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

 

НАУКОВИЙ КЕРІВНИК:

 

СУХОВІЙ Оксана Олександрівна

канд. філолог. наук, доцент, доцент кафедри української мови та прикладної лінгвістики

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

 

УКРАЇНА


Анотація. У сучасній українській мові наявні тенденції до запозичення слів іншомовного походження та утворення нових лексем – неологізмів, що свідчить і про появу нових галузей дослідження в лінгвістиці. Проте застаріла лексика теж є важливим пластом у лексикології. Нині ми можемо спостерігати процеси відродження деяких застарілих лексем, зокрема історизмів. За основу дослідження, описаного в статті, було взято «Словник української мови в одинадцяти томах» як один із найбільш повних лексикографічних видань української мови (зокрема, ми зробили вибірку слів-історизмів на літеру «п»). У статті подані колишні, застарілі значення історизмів разом із їхніми новими значеннями в порівняльному аспекті. Ми дослідили, які лексеми зберегли свою давню семантику, в яких з’явилася нова, а також виділили основні причини реактивації застарілої лексики.

Ключові слова: застаріла лексика; історизм; лексикологія; реактивація; семантика слова.

Застаріла лексика є тим джерелом, із якого ми можемо брати інформацію про життя наших предків. Відповідно до того, які слова були колись в активному вжитку, сучасні дослідники мають змогу робити висновки про картину світу людей минулого та їхній побут. Дослідженням історизмів в українській мові займалися Н. Клименко,
Є. Карпіловська, Л. Кислюк, О. Ковтунець, М. Дудик та ін. Важливість досліджень цих науковців у галузі лінгвістики важко переоцінити. Історизми як один із пластів застарілої лексики не лише проливають світло на світогляд людей, що жили в минулих століттях, а й позначають поняття, які існували колись, а зараз – ні. Тобто саме історизми дають нам змогу зануритися в минулі епохи й подивитися на світ очима людей, які жили в ті часи.

Сфери вживання історизмів у сучасній українській мові – доволі обмежені, проте, все ж, спостерігається тенденція до повернення таких лексем в ужиток (із частковою або повною зміною семантики слова). Саме ці процеси (відновлення вживання слів-історизмів) будуть проаналізовані в статті. Відтак метою дослідження є з’ясувати, в яких значеннях ми вживаємо історизми в сучасній українській мові.

Першим словом, яке позначає поняття, якого зараз не існує, але з іншого боку набуло нового значення, є слово партизан. Його колишнє значення – «один із перших прихильників якого-небудь руху, напряму» [1]. Тобто колись цю лексему вживали на позначення людей, які були першопрохідцями в якійсь справі або підтримували той чи інший рух. У сучасній українській мові значення цього слова дещо видозмінилося. Зараз, коли ми називаємо когось партизаном, ми маємо на увазі, що ця людина щось приховує, має якусь таємницю. Також ми апелюємо до цього слова, коли згадуємо часи Другої світової війни, називаючи таким чином учасників партизанської боротьби, членів партизанського загону.

Застарілим значенням слова «партикулярний» є «приватний, неофіційний» [1], а також «цивільний (про одяг)» [1]. Свідченням саме такого значення слова є неодноразове його використання у творах письменниками середини двадцятого століття. Панас Кочура у своєму романі «Золота грамота» пише: «Йшла [панночка] в парі з чоловіком похилого віку, в партикулярному одязі і в пенсне» [2]. Проте зараз, в епоху глобалізації, насичення української мови словами іншомовного походження слово «партикулярний» має дещо інше значення. В англійській мові є слово «particular», що означає «частковий», після того, як ми запозичили це слово, воно набуло певних власне українських морфологічних характеристик і збереглося саме з таким значенням. Це стосується і похідних від цього слова прислівників.

«Патент - документ, який посвідчує право винахідника на його винахід» [1]. Саме в такому значенні ми знаємо це слово зараз. Проте, насправді, колись воно означало «документ про присвоєння чину, сану, звання, вченого ступеня» [1]. Це його застаріле значення. Зараз науковці, дослідники отримують патенти, тобто права, на свої винаходи. Але раніше патенти були підтвердженням звання або чину певної людини. Наприклад, «Сашкові видали патент на чин поручика і наказ про зарахування його учнем кадетського корпусу» [3].

У стародавньому Римі патроном вважали «багату, впливову особу, звичайно патриція, що брала під своє заступництво вільних незаможних або неповноправних  громадян. У буржуазному суспільстві — глава, хазяїн фірми або начальник підприємства і т. ін.» [1]. Сучасне ж значення цієї лексеми – «куля або дріб із пороховим зарядом і капсул із запальником» [1]. Тобто на прикладі цього слова можна побачити як кардинально змінилася семантика, як з розвитком мови переродилось значення слова. Навіть на прикладі вживання однієї лексеми в художній літературі можна побачити різницю в значеннях. Наприклад, «Я був тільки гід та тлумач і права голосу не мав. В мої обов’язки входило лише виконувати доручення моїх патронів» [4]. Тут лексема «патрон» використана в значенні «хазяїн». А ось в контексті «Маркіян, присівши біля кулемета, уже мовчки набивав стрічку патронами» [4] ми бачимо вже цілком протилежну семантику, не пов'язану з попередньою.

Згідно з «Словником української мови в одинадцяти томах» печатник – «той, хто ставить клеймо на виробах, товарах» [1]. Але, з іншого боку, це слово можна вважати історизмом, оскільки раніше воно було більш популярним у значенні зберігача печаток, тобто людини, у чиї обов'язки входило збереження державної печатки, а також того, хто несе відповідальність за неї. Зараз, по суті,  печатником вважають того, хто ставить відповідні позначки на товарах, таким чином відзначаючи їхню якість.

Згідно з одинадцятитомним словником сучасної української мови підстава – слово-історизм зі значенням «коні, якими замінюють у дорозі стомлених, а також місце, де їх замінюють» [1]. Побутувало приблизно на початку двадцятого століття, коли існувала ця реалія. Відтак із цією лексемою пов'язані й похідні прикметники типу «підставний», «підставна». У сучасній же мові бачимо три активні значення лексеми:

1. «нижня, опорна частина якого-небудь предмета, споруди; основа» [1]. Таке значення розкривається, зокрема, в уривку з роману «Повія» Панаса Мирного «По боках столу на круглих підставах стояли дві темні чоловічі постаті»;

2. «те головне, на чому базується, основується що-небудь» [1], тобто те, чим пояснюється певне явище, твердження чи постулат: «Вона опустила очі, хоч у неї не було ніяких підстав ховатися із своїми думками» [5];

3. негідний вчинок, що призвів до негативних наслідків, спричинивши неприємності людині, по відношенню до якої він був вчинений.

Можемо прослідкувати цілу еволюцію значень лексеми «підстава». З роками воно деформувалось настільки, що тепер нелегко здогадатися, яким було його первинне значення. Те саме стосується похідної лексеми «підставний», що є прикметником до слова «підстава» й позначає ознаку на позначення людини, яка зробила негідний вчинок, або власне ознаку цього вчинку.

Історичне значення лексеми пірат – «морський грабіжник, розбійник» [1]. Також піратами називають людей, які грабують щось, знищують. Саме в такому значенні воно вживається в художніх текстах та підручниках з історії:   «На морях купців підстерігали морські розбійники (пірати)» [6]. А також: «Але ми живемо не на піратському кораблі, — звела на переніссі брови Рибченко, знову приховуючи страх, який опанував її» [7]. Сюди відносимо й похідні до цієї лексеми типу «піратство», «піратський». У світі високих технологій, де ми зараз живемо, піратами називають людей, які займаються крадіжкою відео- чи аудіо контенту з метою отримання матеріальної вигоди. Відповідно родом їхньої діяльності є піратство, а вчинки, які вони здійснюють, – піратськими. Зазвичай вчинки таких людей є не правомірними та караються законом. У випадку з цією лексемою бачимо, що семантика, по суті, не змінилася: і в епоху Середньовіччя і в сучасну епоху пірати – люди, що роблять неправомірні вчинки. Проте, сфера вживання – абсолютно інша. Колись це слово побутувало, коли мова йшла про крадіжку, яка відбувалася на морській частині землі, а зараз – про крадіжку нематеріальних предметів, яка може відбуватися лише в епоху цифрових технологій, тобто лише у двадцять першому столітті.

Історичне значення лексеми пішак – «давня українська неофіційна земельна одиниця міри від 0,5 га до 5 га.» [1], тобто в давнину землю міряли не лише гектарами чи аршинами, а й пішаками. В художній літературі можна знайти немало прикладів вживань цього слова саме в такому значенні: «Захарко мав по пішаку поля в кожну руку ще й столипінський «додаток» у півтори десятини» [8]. Словниковим, але вже сучасним, значенням слова «пішак» є «фігура найнижчої цінності у грі в шахи» [1]: «Він поставив фігуру просто під пішака супротивника» [9]. Спостерігається кардинальна, на нашу думку, зміна значення слова. Воно реактивувалося із зовсім неочікуваного боку, у значенні, яке повністю відрізняється від початкового. Проте, варто зауважити, що існує також і зовсім інший відтінок значення, щоправда він непрямого, переносного характеру. Пішаками іменують людей, залежних від наказів впливових осіб, тобто пішак – це «невпливова, незначна або несамостійна людина, яка в своїх діях цілком залежна від волі інших» [1]: «Правильно сказав про нього мій родич Георге Доброшану: король — пішак у руках американців» [10]. Міра землі,  шахова фігура, невпливова, безправна людина – такою є еволюція значень лексеми «пішак». Важко визначити причини такої градації, такої зміни значень цього слова.

Досить незвичні, на нашу думку, процеси реактивації відбулися у лексемі «поліс». Згідно з одинадцятитомним словником української мови, до якого ми неодноразово уже зверталися, архаїчним значенням цього слова є «античне місто-держава, особлива  форма рабовласницької держави» [11]. Свідченням уживання цієї лексичної одиниці саме в такому значенні є велика кількість художньої, а також науково-популярної літератури, зокрема в підручнику «Історія стародавнього світу» йдеться про те, що «На час виникнення в Греції державного ладу вона розпалась на безліч невеликих міст-держав, або полісів» [12]. У сучасному світі полісів як форм устрою держави вже не існує. Проте лексема як така збереглася, щоправда набула іншого значення. Поліс – це «страхове свідоцтво – документ про страхування (життя, майна і т. ін.)». Дуже часто можна почути вживання цієї лексеми в парі з іншою у вигляді словосполучення «страховий поліс». «Страховий поліс – письмова угода між страхувальником і страховиком, яка засвідчує, що страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або в межах страхової суми відшкодувати збиток страхувальникові чи іншій особі, зазначеній у полісі» [13]. На прикладі цієї лексеми ми можемо пересвідчитися, наскільки різними можуть бути значення слів, що мають одну й ту ж матеріальну форму, а також зрозуміти, що мова – це не стала система, вона не стоїть на місці, а постійно змінюється та еволюціонує. Її закони дають можливість давнозабутим лексемам відроджуватись, щоправда деколи не у зовсім притаманному їм значенні. Хоча саме це й робить нашу мову більш унікальною та цікавою для дослідження.

Пошта – «державна установа, яка здійснює пересилання і доставку адресатам листів, періодичних видань, грошових переказів, посилок і т. ін. Приміщення, в якому розташовано цю установу. Те, що пересилається, доставляється поштовою установою» [14]. Це значення, в якому ми вживаємо цю лексему зараз. Проте, в дореволюційний час поштою іменували «перевезення людей, що здійснювалося в дореволюційний час поштовими установами» [14]. Тобто раніше це був екіпаж, за допомогою якого здійснювалися різного роду перевезення (переважно людей). Можемо прослідкувати вживання цієї лексеми в іншому значенні в художній літературі: «Потім взялися за весельця І пригребнули всі від серця, Мовби Еней по пошті плив» [15]. А також: «Минає тройка поле й ліс; За вітром геть із-під коліс Велика курява летить, — Це пошта здалека біжить» [16]. Розглянемо вживання слова «пошта» у його сучасному розумінні: «Нахвалки ті дійшли до пана, і він перестав посилати Андрія на пошту» [17]. Або ж: «Улянка дійшла до пошти й укинула в скриньку листа» [18]. Тобто спостерігаємо еволюцію значення лексеми від «екіпажного перевезення людей» до «перевезення, пересилання об'єктів, а також установи, де зберігаються ці об'єкти». Відбулося розширення семантики слова, пов'язане, швидше за все з розвитком суспільства і технологій. Загальновідомо, що з розвитком різноманітних сфер суспільства з'являються нові слова на позначення процесів та явищ, що мають місце в цих більш прогресивних сферах, або нові відтінки значень застарілих слів. Таку тенденцію можемо прослідкувати й у випадку зі словом «пошта». Також, варто зазначити, що значення спільнокореневих лексем теж еволюціонувало. Зокрема слово «поштар» колись використовувалось на позначення людини (службовця), який супроводжував пошту (екіпаж людей). Зараз поштарем називають того, хто розносить кореспонденцію адресатам.

Згідно з «Словником сучасної української мови в одинадцяти томах» слово правитель можна вживати у двох значеннях: «особа, що стоїть при владі в державі, країні чи якійсь її частині. Той, хто править, керує ким-, чим-небудь» [14] та «керівник канцелярії» [14]. Оскільки канцелярія – це особливий виконавчий орган при губернаторові, тобто це – реалія, яка мала місце в XIX столітті (і зараз її не існує), то, відповідно, друге значення лексеми є застарілим. Порівняймо: «Єдину й неділиму Росію, мов шашелі, роз'їли дрібні правителі, єдина й неділима розповзалася на тисячі чиновницьких самодержавств» [19] (уживання в сучасному значенні) та «Лошакова призначили у Польщу губернатором. Він узяв Проценка з собою за правителя» [20] (вживання в застарілому значенні). Чим зумовлена така деформація у значенні – важко сказати. Мабуть, більш доречним було б говорити про розширення функціональних меж семантики лексеми, аніж про зміну значення. Адже правитель колись – це голова, але лише канцелярії, а зараз – голова (керівник) держави, імперії. Значення слова глобалізувалося, набуло нових значеннєвих відтінків і зараз є загальновживаним.

Премія – «нагорода (переважно грошова) за успіхи чи заслуги в певній галузі діяльності, за досягнення кращих наслідків у чому-небудь (у змаганні, конкурсі тощо). Грошове чи матеріальне заохочення за успішну трудову діяльність; грошова винагорода за перевиконання виробничих норм, зниження собівартості продукції тощо як додаток до заробітної плати» [14]. Питомим, першопочатковим значенням є «безплатна додача,  надбавка при купівлі якогось товару чи якоїсь кількості товару; безкоштовний додаток до газети, журналу і т.д.» [14]. Спостерігається збереження відтінку значення (премія як додаток, надбавка), але разом з цим бачимо зміну сфери використання: раніше лексема використовувалась в торгівельній, продовольчій сфері. Зараз же, слово «премія» може бути застосованим буквально у всіх сферах суспільної діяльності. Розгляньмо ці два різні значення у контекстах, взятих з художніх творів: «Премії робітникам за виробництво продукції землеробства нараховуються і виплачуються головним чином в кінці року» [21] або ж «Молодь, молодь... Повен клуб. Грім овацій... Звуки труб, В клубі кращих величають, Кращим премії вручають!» [22]. У застарілому значенні бачимо: «Хто купує чай, тому робиться знижка i видається премія» [23]. У випадку цієї лексеми можемо зробити висновок про реактивацію історизма, а також про розширення меж його семантики.

У «Словнику сучасної української мови в одинадцяти томах» подається два значення лексеми просвіта: «культурно-освітня громадська організація в Україні, заснована 1868 року у Львові  народовцями з метою поширення освіти серед народу, система поглядів, смаків, уподобань, яких  дотримувались члени цієї організації. Популяризування культури та освіти» [11], а також «те саме, що освіта. Рівень знань, здобутих у процесі навчання» [11]. Помітно, що обидва відтінки значення стосуються освіти, навчання та розвитку. Проте, на нашу думку, якщо просвіта у другому значенні стосується більше освіти як такої, то перше значення – більш широке. Воно охоплює не лише освітню-навчальну сферу, але й виховну, культурну. Навіть у самому слові закладена глибинна семантика: просвіта – тобто те, що дає світло знання, освіченості, робить з «темної» (некультурної) людини «просвічену». Приклади з художньої літератури тільки підтверджують ці твердження: «Він був замислений, але спокійний, оповідав про свої шкільні турботи, про свої заходи коло просвіти селян» [24] (тут йдеться про просвіту як про освіту), «Він нашим буде, ловецького Половецького роду, завзятий і проклятий, дарма що по просвітах в Одесі на театрі грав» [25] (йдеться про просвіту як про культурну організацію, створену для популяризування культури в масах). Отже, у цьому випадку спостерігаємо відродження лексеми-історизма зі звуженням семантичного функціоналу. Те саме стосується і похідних лексем, типу «просвітитель», «просвітительний», «просвітительство», «просвітительський». Застарілим значенням слова «просвітитель» є «прихильник просвітительства» [11] як ідейного руху західноєвропейської прогресивної буржуазії XVII-XVIII ст., а також «руху російсько-слов'янської передової суспільної думки XVIII—XIX ст.» [11]. Але в сучасному розумінні це слово означає «пропагандист прогресивних ідей, знань, культури і т. ін.» [11] без прив’язаності до часу, ідей чи суспільних класів. «Просвітительний» та «просвітительський» – обидва слова є прикметниками, що стосуються лексеми «просвітитель». Відповідно, вони теж мають два значення: застаріле і сучасне. Їхня початкова семантика включає в себе ознаку до вищезазначеного слова у його питомому значенні. Але в сучасній українській мові ми вживаємо його у дещо зміненому варіанті. Розгляньмо різницю у значеннях на прикладі уривків з художньої прози. «Але він розуміє, що навіть такі маслакуваті істоти, як ми з Євгеном, все ж мають якусь межу людської міцності й витривалості, тому після одної з таких сутичок, коли «команда» спробувала вчинити бунт і виявити непослух, а потім була ганебно подавлена й послана знов до галер на той час, який потрібен був Шляхтичу для його незбагненних обрахунків, ідучи разом із нами додому, заводить розмову просвітительську в дусі тих давніх розмов, коли ми ще не підлягали його тиранічній ідеї щодо приборкання «рок-н- ролів»» [26]. У цьому фрагменті бачимо вживання лексеми «просвітительський» у її сучасному розумінні. «Адже ідеї кириломефодіївців, це ви знаєте краще за мене, були передусім просвітительські, а потім уже революційні, і Микола Іванович ні на мить не переставав працювати в річищі ідей створеного ним колись братства» [27]. А вже в межах цього контексту можемо побачити, що «просвітительський» вживається як ознака до ідей, періоду Просвітительства.

Висновки. Отже, ми визначили, які історизми й надалі можна зараховувати до пасивної лексики, а які ми використовуємо в сучасній українській мові, а також змінили вони свої значення чи ні. Більшість лексем із цього пласту застарілої лексики «відродилися» в сучасній українській мові, серед них майже всі побутують у новому значенні, і лише деякі з них зберегли відтінок свого початкового значення, тобто їхня семантика змінилася не повністю. Варто зауважити, що найбільш помітними процеси відродження є серед груп історизмів на позначення осіб у військовій чи адміністративній ієрархії, соціальних станів. Найменш чисельними серед «відроджених» історизмів є групи слів на позначення одиниць адміністративно-територіального поділу, засобів пересування, податків і повинностей, нагород.

Причинами зацікавлення питанням застарілої лексики є: прагнення народу зберегти свою самобутність, підкреслити унікальність своєї побутової культури, усвідомлення своєї належності до українського етносу, збереження цінностей минулого, що є кроком до збереження мови та нації, її культурних цінностей, столітніх надбань, традицій та звичаїв. Знання питомої лексики мови свого народу свідчить про високу ерудицію носія цієї мови. Саме тому дослідження питання повернення застарілих лексем у вжиток має бути в колі наукових інтересів сучасних лінгвістів.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

 

  • Білоштан, А. П., Градова, В. П. & Демчик, Г. Н. (1976) Словник української мови в 11 томах (Т7). Київ: Наукова думка.

  • Кочура, П. Ф. (1962). Золота грамота. Київ: Радянський письменник.

  • Добровольський, С. П. (1969). Очаківський розмир. Київ: Дніпро.

  • Гончар, О. Т. (1986). Перекоп. Київ: Дніпро.

  • Руденко, М. Д. (1955). Вітер в обличчя. Київ: Радянський письменник.

  • Карпов, С. П. (2003). История средних веков. Москва: Высшая школа.

  • Мушкетик, Ю. М. (2015). Біла тінь. Київ: Український письменник.

  • Іщук, А. О. (1984). Вербівчани. Київ: Дніпро.

  • Мушкетик, Ю. М. (1960). Чорний хліб. Київ: Радянський письменник.

  • Чабанівський, М. І. (1960). Балканська весна. Київ: Держлітвидав України.

  • Білоноженко, В. М., Жайворонок, В. В. & Забєліна, В. П. (1977). Словник української мови в 11 томах (Т.8). Київ: Наукова думка.

  • Голованов, С. О. (2006). Історія стародавнього світу. Київ: Грамота.

  • Воронова, Л. К. (2011). Словник фінансово-правових термінів. Київ: Алерта.

  • Марцинківська, О. Є., Родніна, Л. О. & Русанівський В. М. (1976). Словник української мови в 11 томах (Т7). Київ: Наукова думка.

  • Котляревський, І. П. (1970). Енеїда. Київ: Дніпро.

  • Щоголів, Я. І. (1958). Поезії. Київ: Радянський письменник.

  • Коцюбинський, М. М. (1988). Зібрання творів в 2-ох томах. Том 2. Київ: Наукова думка.

  • Донченко, О. В. (1985). Твори в 4-ох томах. Том 4. Київ: Радянська школа.

  • Стельмах, М. П. (2003). Вибрані твори у 2-х томах. Т. 1. Київ: Український письменник.

  • Мирний, П. (1955). Твори в п’яти томах. Том 3. Київ: Видавництво Академії Наук Української РСР. с.

  • Хлібороб України. (1967). Випуск №11.

  • Олійник, Б. І. (2009). Вибране. Київ: Етнос.

  • Нестайко, В. З. (2010). Загадка старого клоуна. Київ: Країна мрій.

  • Франко, І. Я. (1950). Твори в двадцяти томах. Том 4. Київ: Державне видавництво художньої літератури.

  • Яновський, Ю. І. (1982). Вибрані твори в 5-ти томах. Київ: Дніпро.

  • Загребельний, П. А. (1981). З погляду вічності. Київ: Дніпро.

  • Іваничук, Р. І. (2006). Четвертий вимір. Харків: Фоліо.


HISTORICISMS: THEIR FORMER AND MODERN MEANINGS

SOLOVIOVA Yu.,
Student of the Institute of Philology
Taras Shevchenko National University of Kyiv
UKRAINE

SCIENTIFIC ADVISER:

SUKHOVII O.,
Ph.D. (Philology), Associate Professor of the Department of Ukrainian Language and Applied Linguistics
Taras Shevchenko National University of Kyiv
UKRAINE

Abstract.
In modern Ukrainian language there is a tendency of word borrowing from the other languages. Also some new lexemes (neologisms) are being created nowadays. These two factors lead to the developing of new branches of study in linguistics. But obsolete words are still important for modern lexicology. Today we can witness the processes of reactivating of some obsolete lexemes, especially historicisms. Dictionary of Ukrainian language in eleven volumes» as one of the most authoritative lexicographic publication is the basis of the research described in the article (we have chosen words starting with the «п» to show the examples). In the article we compared old, obsolete meanings of historicisms with their new meanings. We investigated which lexemes kept their old meaning, which of them developed a new one. Also the possible reasons of the reactivation of these lexemes were highlighted.


Keywords: obsolete lexemes; historicism; lexicology; reactivation; word semantics.

© Соловйова Ю.Р., 2020

© Soloviova Yu., 2020

 

This work is licensed under a Creative Commons Attribution 4.0 International License.

PUBLISHED : 13.05.2020