International scientific e-journal

ΛΌГOΣ. ONLINE

9 (May, 2020)

e-ISSN: 2663-4139
КВ №20521-13361Р

LAW

UDC 347.958

EOI 10.11232/2663-4139.09.03

РЕФОРМУВАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ФІЛЬТРІВ ДОСТУПНОСТІ ДО КАСАЦІЙНОГО ОСКАРЖЕННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ

ВЕЛИЧКО Олександра Віталіївна

здобувач вищої освіти

Полтавський юридичний інститут Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

 

ДУДКА Таміла Сергіївна

здобувач вищої освіти

Полтавський юридичний інститут Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

 

НАУКОВИЙ КЕРІВНИК:

 

ЗУБ Олексій Юрійович

асистент кафедри цивільного, господарського і фінансового права

Полтавський юридичний інститут Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

 

УКРАЇНА


Анотація. Розкрито поняття «процесуальних фільтрів», їх види та тлумачення в європейському та українському судочинстві, досліджено українську доктрину з цього питання. Виконано порівняльний аналіз попередньої та чинної редакції Цивільного процесуального кодексу України.

Ключові слова: процесуальні фільтри; малозначність справи; касаційне оскарження; цивільне судочинство; право на справедливий суд.

Постановка проблеми. 8 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 р. № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким було запроваджено нові «процесуальні фільтри» доступності до касаційного оскарження судових рішень [1]. Водночас закріплення процесуальним законом таких обмежень права на касаційне оскарження, насамперед у малозначних справах, викликало багато дискусій, заперечень і зауважень, знаходить як підтримку в наукових колах, так і
певну критику. При тому, що у цьому випадку йдеться про захист, поновлення, визнання прав, найбільш чутливих до порушень з позиції забезпечення нормальної життєдіяльності особи. І хоча внесені зміни мали на меті підвищення якості правосуддя, забезпечити сталість та єдність судової практики, реформувати цю галузь права України шляхом приведення її у відповідність до європейських стандартів, а також розвантажити Верховний Суд від вирішення однакових спорів. Виникає питання, чи було досягнуто цієї мети та чи відповідають у повному обсязі нові «процесуальні фільтри» основним засадам цивільного судочинства, завдання суду касаційної інстанції, загальновизнаним принципам права, а також праву ЄС, праву окремих країн європейського континенту, а також практиці Європейського суду з прав людини.

Аналіз досліджень і публікацій. Законодавчі новели стали одним із дискусійних питань як на етапі обговорення законопроекту про внесення змін до ЦПК України, так і після його прийняття. Свідченням цього можуть слугувати численні публікації як представників наукових правничих шкіл, так і практикуючих правників, у тому числі й суддів новоствореного Верховного Суду.  Дискусії та напрацювання щодо цього питання знайшли своє відображення у працях: Г. Ахмач, І. Бондарчук, І.Е. Берестова, В.І. Бобрик, Т.В Водоп’ян, С. Глущенко, К. Гусарова, А. Лесько, А. Монаєнко, О. Попова,  Т. Цувіна,  Ю. Шишка, М.Й. Штефан, О.О. Штефан та ін. Ці науковці звертають увагу на те, що внесення «касаційних фільтрів» до законодавства є поширеною практикою в законодавстві Європейських країн, а також більшість погоджується, що це є скоріше позитивним явищем.

Метою цієї праці є теоретико-правовий аналіз результатів реформування положень окремих норм Цивільного процесуального кодексу України щодо застосування «процесуальних фільтрів» під час перегляду судових рішень у касаційній інстанції, аналіз судової практики ЄСПЛ та вітчизняної судової практик.

Виклад основного матеріалу. Під «процесуальними фільтрами» доступності до касаційного оскарження судового рішення слід розуміти процесуальні перешкоди доступу до суду касаційної інстанції, що встановлені законом [2, с. 186]. У доктрині цивільного процесуального права й нині відсутні одностайні погляди щодо доцільності існування цих «процесуальних фільтрів». Д.Д. Луспеник вважає, що їх введення не впливає на реалізацію права на доступ до суду, тому що таке право буде реалізовано в першій та апеляційній інстанціях [3].

Іншу позицію щодо цих «фільтрів» висловлюють Г. Ахмач та С. Глущенко, які вважають, що запровадження вказаного «касаційного фільтру» несе загрозу порушення гарантованого Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод права на касаційне оскарження судових рішень та створює перешкоди у доступі до правосуддя [4], [5].

Але варто відзначити, що положення ст. 129 Конституції України не є абсолютними, адже також передбачають певні обмеження в аспекті апеляційного і касаційного оскарження судових рішень [6]. На думку Конституційного Суду України, згідно з Конституцією України, допускається можливість обмеження права на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду (п. 8 ч. 3 ст. 129), однак воно не може бути свавільним і несправедливим. Таке обмеження має встановлюватися виключно Конституцією та законами України; переслідувати легітимну мету; бути зумовленим суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційним та обґрунтованим. У разі обмеження права на оскарження судових рішень законодавець зобов’язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію права на судовий захист і не порушувати сутнісний зміст такого права [7].

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) також неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що зазначене право не є абсолютним. Так, у рішенні «Голдер проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ наголошує, що право на суд, одним із аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним і воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Ці обмеження повинні мати законну мету та дотримуватися пропорційності між використаними засобами та досягнутими цілями [8]. У рішенні «Бруалья Ґомес де ла Toppe проти Іспанії» суд наголошує на тому, що умови прийняття касаційної скарги можуть бути жорсткішими, ніж для заяв попередніх інстанцій [9].

При цьому в практиці ЄСПЛ також і встановлені обмеження для законодавця у встановленні так званих «касаційних фільтрів». Так, у справі «Зубац проти Хорватії» ЄСПЛ визначив такі критерії застосування цих фільтрів: 1. передбачуваність обмеження; 2. несприятливі наслідки помилок під час провадження, що призвело до відмови заявникові у доступі до вищого суду; 3. можливість стверджувати, що такі обмеження здатні спричинити «надмірний формалізм». У п. 105 цього рішення Суд також зауважив, що оскаржуване обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості [10].

Наведений підхід у створенні обмежень щодо доступу до вищих судових установ повністю узгоджується із положеннями висновку №20 (2017) Консультативної ради європейських суддів (КРЄС), в яких зазначається, що ті країни, які надають необмежене право на оскарження, можуть розглянути можливість запровадження певних механізмів надання дозволу на розгляд скарг чи фільтрації скарг. Також можна навести до прикладу Рекомендацію Комітету Міністрів Ради Європи Д (95) 5 від 07 лютого 1995 року «Щодо введення в дію й поліпшення функціонування систем і процедур оскарження в цивільних і торгівельних справах» (далі — Рекомендація), яка наголошує на необхідності держав вживати заходи стосовно виключення з права на оскарження окремих категорій справ, серед яких, зокрема, справи щодо позовних вимог на невелику суму (п. «а» ст. З Рекомендації). При цьому п. «с» ст. 7 Рекомендації окремо передбачено, що скарги до суду третьої інстанції повинні подаватися, передусім, в рамках тих справ, що розвиватимуть право або сприятимуть одноманітному тлумаченню закону й за умови, що такі справи вже пройшли слухання у судах двох інстанцій. До того ж, коло таких справ може бути обмежене тими скаргами, які стосуються питань права, що мають значення для всього суспільства в цілому, внаслідок чого Комітет Міністрів рекомендує вимагати від особи, яка подає скаргу, обґрунтування того, чому її справа сприятиме досягненню вищевказаних цілей [11].

Отже, міжнародна практика допускає встановлення одностайності рішень суду апеляційної інстанції та заборону їх перегляду у касаційному порядку, крім випадків, визначених законом. Поряд із цим постає питання: а що ж обмежується при цьому – право на касаційний перегляд чи все ж таки право на касаційне оскарження?

Питання права касаційного оскарження та права касаційного перегляду належать до числа ґрунтовно досліджених наукою процесуального права, проте погляди вчених із цього приводу різняться. Так, А.В. Помазанов говорить про право на касаційне оскарження, право на відкриття касаційного провадження та право на касаційний перегляд як рівнозначні поняття. При цьому тут же зазначає, що право на касаційне оскарження є передумовою виникнення двох останніх [12, с. 132]. На думку В.М. Мартиненка, перше по суті є правом на подачу скарги до суду вищої інстанції, тоді як друге – правом на повторний розгляд фактичних і юридичних аспектів справи судом вищої інстанції. Фактично обмеженню підлягає право на перегляд судового рішення, оскільки його виникнення обумовлене певними вимогами,які необхідно виконати стороні у справі [13].

Насамперед варто визначитись, що лежить в основі цих понять. Касаційне оскарження – це порядок, умови й послідовність подання касаційної скарги на судові рішення суду першої інстанції (після апеляційного перегляду справи), суду апеляційної інстанції у визначених законом випадках. Касаційне провадження слід розглядати як сукупність дій суду касаційної інстанції та осіб, які беруть участь у справі, що здійснюється з метою перевірки законності та обґрунтованості актів суду першої та апеляційної інстанції на підставах і у випадках, визначених законом. На наш погляд, касаційний перегляд охоплює як процедуру подання касаційної скарги, так і саме провадження в суді касаційної інстанції, результатом чого буде ухвалення відповідної постанови, тобто сукупність процесуальних інструментів для отримання кінцевого позитивного результату.

Вочевидь, про рівнозначність права на касаційне оскарження і права на касаційний перегляд не йдеться. Крім того, варто врахувати одну із цілей встановлення процесуальних фільтрів, а саме забезпечення основного завдання суду касаційної інстанції. Тому в цьому аспекті доречно говорити про обмеження в подачі касаційної скарги на судові рішення у певних категоріях справ, відповідно до приписів процесуального закону, тобто обмеження права на касаційне оскарження судового рішення.

Науковцями на основі тих чи інших критеріїв розроблено різні класифікації передумов права на оскарження судових рішень [14, с. 9-11]. Традиційно серед передумов права на оскарження (не є винятком і касаційне оскарження) виділяють три: суб’єктивні, об’єктивні та формальні. Однак не всі ці передумови можна вважати власне процесуальними фільтрами у контексті обмеження права доступу до правосуддя.

Разом із тим, процесуальні обмеження права касаційного оскарження можуть розглядатися у двох аспектах: 1) як інтегруючий фактор, що застосовується з метою формування єдиної правозастовчої практики та вирішення тих правових питань, які є вирішальними для неї, а також «відсіювання» касаційних скарг за майновим
цензом та у справах незначної складності в тому числі через уникнення надмірного формалізму; 2) як дисциплінуючий фактор, тобто стимулювання учасників цивільного процесу до сумлінного виконання процесуальних обов’язків, передбачених процесуальним законом, через настання несприятливих процесуальних наслідків (зокрема, йдеться про підстави для залишення касаційної скарги без руху або її повернення). Втім, якщо учасник справи не виконує процесуальні приписи закону (наприклад, щодо форми і змісту касаційної скарги, порядку і строків її подання тощо), він втрачає право на касаційне оскарження судового рішення, але це не означає, що його позбавили цього права. Коректніше говорити про те, що процесуальні дії такого учасника призвели до негативних наслідків у вигляді неприйняття його касаційної скарги, тобто неможливості переглянути справу в касаційному порядку. Маємо переконання, що саме перший підхід безпосередньо пов’язаний з реалізацією права на доступ до правосуддя, тому наступний напрям дослідження стосуватиметься цієї частини.

Варто зупинитись також на випадках обмеження права на касаційне оскарження з точки зору об’єктивних передумов права на таке оскарження. Так, до реформування одним із основних фільтрів був обов’язковий апеляційний перегляд справи, він залишається незмінним і після внесення змін до ЦПК України, таким же фільтром є малозначність  справ, але до списку справ, що вважаються малозначними додаються справи, що стосуються аліментних зобов’язань, справи про розірвання шлюбу, а також справи про захист прав споживачів, якщо ціна позову не перевищує 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних громадян [15].

У контексті питань малозначності варто зазначити наступне. Відповідно до ч. 6 ст. 19 ЦПК України малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п’ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов’язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); 4) справи про розірвання шлюбу;5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п’ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб [15].

Отже, на підставі аналізу цієї норми можна виділити два критерії віднесення справи до категорії малозначних: 1) об’єктивний, пов’язаний з ціною позову, що не повинна перевищувати 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) суб’єктивний, що лежить у межах дискреційних повноважень суду (віднесення справи до малозначної на розсуд самого судді).

При цьому стосовно справ, ціна позову яких не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Верховний Суд є одностайним [16].

Однак, існують проблемні питання щодо такого встановленого розміру. Адже у більшості європейських країн ціна позову є визначальним критерієм при віднесенні справи до категорії малозначної. Незважаючи на те, що рівень доходів населення країн Європейського Союзу значно відрізняється від рівня доходів українців, тим не менш ціна позову в країнах ЄС складає не більше 5000 євро, що значно менше, ніж ціна позову в Україні [17]. З 1 січня 2020 року прожитковий мінімум для працездатної особи встановлений у розмірі 2102 грн., тобто якщо розмір позивних вимог не перевищує 525500 грн., то така справа може бути визнана малозначною. В той же час, прожитковий мінімум в Німеччині становить 646 євро, у Великій Британії – 1223 євро, у Франції 1080 євро. Беручи середній показник 983 євро, то в таких країнах малозначність справи визначається, якщо ціна позову не перевищує 6 прожиткових мінімумів для працездатної особи[18, с. 96]. В еквіваленті ж 1 євро/29,44 грн. – ціна позову, у справі яка не вважається малозначною має складати 17,849 євро. З цього випливає логічний висновок: така невиправдана ціна позову має бути зменшена відповідно до європейських стандартів. Тому доцільно зменшити ціну позову для визнання справи малозначною. Такої думки й А. Помазанов, який стверджує, що потрібно знизити ціновий ценз позову в частині визначення його малозначності (до 50-ти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) [19].

Дещо іншою є ситуація щодо суб’єктивного критерію визнання справи малозначною: справи незначної складності визнані судом малозначними. Так, І. Ізарова зазначає, що термін «малозначні» доволі специфічний, оскільки значення справи для заявника не залежить від його ціни або складності розгляду, і навряд чи варто ділити справи на значні і малозначні [20]. Слід погодитись з цією думкою, враховуючи той факт, що одним із суб’єктивних критеріїв передумов права особи на звернення до суду є її юридична заінтересованість. Тобто, у будь-якому випадку, звертаючись до суду, особа прагне захистити свої порушені, оспорювані або невизнані права. І така справа, відповідно, для позивача в принципі не може бути малозначною. За змістом статті суд самостійно має право вирішувати питання про визнання справ незначної складності малозначними. У цьому випадку йдеться про порушення ще одного загальновизнаного принципу — принципу верховенства права. Суд не має на власний розсуд вирішувати питання про визнання справи малозначною, наслідками чого може бути небезпека порушення права особи на судовий захист у касаційної інстанції.

Разом із тим слід зауважити, що положеннями ЦПК України передбачена можливість подолання «касаційного фільтру» за ознакою малозначності справи в окремих випадках, а саме якщо: 1) касаційна скарга стосується питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; 2) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; 3) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; 4) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково [15].

У результаті аналізу судової практики Верховного Суду щодо застосування відповідних положень цивільного процесуального законодавства можна відзначити, що наразі вже є значна кількість рішень Верховного Суду, у яких позитивно вирішувалося питання про допуск касаційних скарг у малозначних справах.

Так, в ухвалі Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі №642/144/18 Верховний суд прийняв до розгляду справу, що належала до малозначних, оскільки вона стосується питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики. В даній ухвалі суд керується положеннями пункту 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, а також рішенням ЄСПЛ «VOLOVIK v. UKRAINE» [21].

А в ухвалі Верховного Суду від 26.06.2018 по справі № 766/1760/17-ц зазначено, що провадження у малозначній справі відкрито на підставі наявності питання права, що має фундаментальне значення для забезпечення єдиної судової практики застосування положень ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у частині сплати судового збору у справах про захист прав споживачів [22].

До цього можна додати ухвалу Верховного Суду від 27.08.2018 по справі 701/167/18-ц, в якій малозначна справа прийнята до розгляду з тих підстав, що позивач позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням при розгляді іншої справи [23].

Як відзначалось вище, першою підставою для відкриття касаційного провадження у малозначній справі процесуальний закон визначає фундаментальне значення правового питання для формування єдиної правозастосовчої практики. У наведеному випадку існування такої підстави є цілком обґрунтованим і зумовленим функцією Верховного Суду із забезпечення однакового застосування норм права судами (ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») [24].

Позбавлення можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи є окремою підставою для подолання «касаційного фільтру» за ознакою малозначності справи. Наведена підстава потребує застосування у тих випадках, коли обставини, встановлені під час розгляду малозначної справи мають преюдиційне значення при розгляді іншої справи [25].

Найбільш суб’єктивним, на нашу думку, є такий критерій для касаційного перегляду малозначної справи, як значний суспільний інтерес або виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Використовуючи цей критерій, Верховний Суд ще не сформував єдиної практики, єдине, що є спільним, це те, що при вирішенні питання відкриття провадження суд керується кількома факторами, що є досить індивідуалізованими: ціна позову, статус заявника, характер грошових коштів, що підлягають стягненню (заробітна плата, як основне джерело доходів особи та членів її сім’ї; перерахунок пенсійних виплат та ін.), особливість предмету спору (звернення стягнення на предмет іпотеки, який є єдиним житлом особи) тощо. На думку Р. Мінченко, подібний підхід і створює враження, що касаційні «фільтри» не працюють або що судді Верховного Суду абсолютно свавільно вирішують, у якому випадку їм прийняти малозначну справу до свого провадження, а в якому – відмовити [26].

На нашу думку, щодо такого критерію як «виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу», то достатнім «запобіжником» у цьому випадку є розмір судового збору. Так, відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання касаційної скарги на рішення суду становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви [27]. Тому станом на січень 2020 р. (прожитковий мінімум — 2027 грн. з 01.01.2020 р.) розмір ставки судового збору за подання касаційної скарги коливається від 1 621,60 грн. до 20 270 грн., що, виходячи з мінімального розміру місячної пенсії у 2020 р. у 1769 грн., становить від 91,6% до 1145,8% мінімального місячного доходу пенсіонера [28]. Таким чином, сплата судового збору свідчить про важливість даної справи для учасника, адже саме він вирішує, чи вартий розгляд його справи даних коштів.

Крім того, для визначення адекватного порогу для малозначних справ та судового збору, як «процесуального фільтру» у цих справах, слід звернутись до аналогічних порогів та сум у країнах ЄС. Так, Регламентом ЄС № 861/2007 встановлено єдину процедуру для розгляду малозначних справ, що використовується на території усіх країн — членів ЄС, окрім Данії. Відповідно до ст. 2 Регламенту, «малими позовами», за загальним правилом, вважаються позовні вимоги, що не перевищують 2000 євро. Відповідно до ст. 28 Регламенту, розмір судового збору визначається національним законодавством [29].

Наприклад, за законодавством Бельгії судовий збір становить від 165 євро до 440 євро, а для трудових спорів — від 40,11 євро до 120,25 євро[30]. У Німеччині Федеральним законом «Про судові витрати» встановлено фіксований судовий збір у 105 євро — за 500 євро ціни позову та 267 євро — за 2000 євро ціни позову [31]. Відповідно до іспанського законодавства, за подання «малого позову» стягується 100 євро та 0,5% від ціни позову [32]. Нідерландським законодавством встановлено диференціацію сум судового збору в залежності від суб’єкта подання: до 223 євро для фізичних осіб та до 471 євро для юридичних осіб [33], а польським законодавство встановлено фіксовану суму за подання «малого позову» у 100 злотих [34].

Помилковість у віднесенні справи до категорії малозначних як підстава для відкриття касаційного провадження може бути констатована у двох випадках: 1) коли суд першої інстанції розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка в силу положень ч. 4 ст. 274 ЦПК України повинна була розглядатись виключно за правилами загального позовного провадження; 2) коли суд безпідставно відніс справу до категорії малозначних, необґрунтовано застосувавши критерії, визначені у ч. З ст. 274 ЦПК України [15].

При першому випадку наявність помилки є очевидною й не створюватиме жодних проблем при подоланні «касаційного фільтру». Разом із тим, в іншому випадку виявлення окресленої помилки на стадії відкриття касаційного провадження видається доволі проблематичним, адже на думку О. Попова, оскільки надання справі статусу незначної складності є дискреційним повноваженням суду першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження у справі, а тому позиція суду першої інстанції та суду касаційної інстанції стосовно малозначності справи у кожному конкретному випадку може різнитися, виходячи насамперед із суб’єктивного сприйняття суддями критеріїв, визначених у ч. 3 ст. 274 ЦПК України [25].

Відкритим і, водночас, дискусійним залишається також питання про те, чи зобов’язаний заявник при зверненні до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення у малозначній справі окремо наводити свої аргументи на користь існування підстав для подолання відповідного «касаційного фільтру». Відштовхуючись від загальних засад цивільного судочинства, вважаємо, що це не є процесуальним обов’язком учасників справи і суддя-доповідач при розгляді питання про відкриття провадження за касаційною скаргою має самостійно визначати наявність підстав, перелічених у п. 2 ч. З ст. 389 ЦПК України, незважаючи на наявність чи відсутність відповідного клопотання з боку заявника.

Водночас варто врахувати наявність темпорального чинника, що теж стосується обмеження права на касаційне оскарження. Йдеться про подання касаційної скарги після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання касаційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов’язки; 2) пропуску строку на касаційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили (ч. 3 ст. 394 ЦПК України). Зазначена норма цілком вписується в загальну концепцію захисту прав та інтересів осіб у цивільному судочинстві, які не можуть залишатися безмежно довго незахищеними.

Висновки. Таким чином, встановлення «процесуальних фільтрів» до касаційного оскарження судового рішення не вважається обмеженням доступу до правосуддя та, зокрема, позбавленням права на касаційне оскарження. Зазначене підтверджується й тим, що це право не є абсолютним, на що неодноразово зазначав у своїх рішеннях ЄСПЛ. Застосування того чи іншого законодавчого бар’єру для обмеження права на касаційне оскарження має бути об’єктивно виправданим та обґрунтованим. Зазначене означає, що по-перше, застосування касаційних фільтрів має відповідати основним засадам цивільного судочинства, завданням та функціям суду касаційної інстанції. Окрім того, враховувати певні обмеження, напрацьовані рекомендаціями Кабінету Міністрів Ради Європи, практикою ЄСПЛ. Наприклад, такий вітчизняний «касаційний фільтр» як «справи незначної складності визнані судом малозначними» порушує принцип верховенства права, адже суд не має права на власний розсуд вирішувати питання про визнання справи малозначною. Тому доцільно обмежити право суду на свій розсуд вирішувати питання щодо малозначності тієї чи іншої справи. По-друге, застосування таких обмежень повинно відбуватися через призму реалізації дискреційних повноважень суду касаційної інстанції з урахуванням інтересів держави, суспільства, особи та паралельно з підвищенням якості судочинства в судах першої  та апеляційної інстанцій, а також довіри суспільства до останніх. Так, розмір ціни позову, згідно якою справа визнається малозначною не відповідає ступеню важливості такої ціни для особи, яка звернулася до суду з позовом, адже немає універсального грошового виразу важливості спору. До того ж виходячи з норм європейського законодавства, національне не відповідає йому в дійсності, оскільки в рази перевищує грошовий еквівалент. По-третє, наявність цілого ряду оціночних категорій у питанні малозначності справ вимагає збалансування правових позицій за участю суддів Верховного Суду для їх можливого обґрунтованого застосування. Адже якщо проаналізувати судову практику Верховного Суду щодо застосування відповідних положень можна відзначити, що на сьогоднішній день хоч і є значна кількість рішень Верховного Суду, у яких вирішувалося це питання із їх застосуванням, проте вони не містять детальної аргументації суду стосовно того, у чому полягають такі оцінні поняття як «фундаментальне значення правового питання», «значний суспільний інтерес» чи «винятковість значення для учасника справи». Однак найбільш суперечливим критерієм є «виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу». На основі аналізу судової практики, можна дійти висновку, що Верховний Суд при вирішенні питання відкриття провадження на підставі цього критерію, керується такими суб’єктивними факторами, як предмет позову, ціна позову, статус заявника, характер грошових коштів. На нашу думку, достатнім «фільтром» у цьому випадку є розмір судового збору. Дискусійним є також питання про те, чи зобов’язаний заявник при зверненні до Верховного Суду із касаційною скаргою окремо наводити свої аргументи на користь існування підстав для подолання «касаційних фільтрів». Відштовхуючись від загальних засад цивільного судочинства, вважаємо, що це не є процесуальним обов’язком учасників справи і суддя-доповідач при розгляді питання про відкриття провадження за касаційною скаргою має самостійно визначати наявність таких підстав, незважаючи на наявність чи відсутність відповідного клопотання з боку заявника.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

 

  • Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ: Закон України від 15 січня 2020 р. № 460-IX // Відомості Верховної Ради України. 2020. № 2. Ст. 5.

  • Гусаров К.В. Допуск до оскарження судових рішень як процесуальний фільтр у цивільному процесі. Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна.Серія «Право». ХНУ. 2013. Вип. № 1082. С. 183-186.

  • Луспеник Д. Д. Не слід боятися нового або П’ять безпідставних пересторог щодо запропонованих змін до процесуальних кодексів. Вилучено з: https://zib.com.ua/ua/print/129038-pyat_bezpidstavnih_perestorog_schodo_zaproponovanih_zmin_do_.html.

  • Ахмач Г.М. Застосування процесуальних «фільтрів» під час перегляду судових рішень у касаційній інстанції. Порівняльно-аналітичне право. 2017. № 4. С. 68-71.

  • Глущенко С. Касаційні фільтри - обмеження доступу до суду чи процесуальна економія. Судебно-юридическая газета. Блог. Вилучено з: https://sud.ua/ru/new s/blog/105392-kasatsiyni-filtri-obm ezhennyadostupu-do-sudu-chi-protsesualna-ekonomiya.

  • Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.

  • Рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 2015 року № 3-рп/2015 // Офіційний вісник України. 2015. № 32.

  • Case “Colder v. theUnitedKingdom”, 12 ofFebruary 1975. Вилучено з: http:// hudoc.echr.coe.int/rus?i=001-57496.

  • Case “BruallaGomezdelaTorre v. Spain” 19 ofDecember 1997. Вилучено з: http://hudoc.echr.coe.int/rus?i=001-58127.

  • Case “Zubac v. Croatia”, 5 ofApril 2018. Вилучено з: http://hudoc.echr.coe.int/ rus?i=001-181821.

  • Рекомендація R (95) 5 Комітету міністрів державам-членам щодо введення в дію та поліпшення функціонування систем і процедур оскарження у цивільних і торговельних справах (Рекомендація Ради Європи) (1995). Вилучено з: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_153.

  • Помазанов А.В. Здійснення права на касаційне оскарження та відкриття касаційного провадження. Вісник НТУУ «КПІ. Політологія.
    Соціологія. Право». 2018. Вип. 2 (38). С. 132-136.

  • Мартиненко В.М. Судовірі шення та доступність механізмів їх оскарження. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2011. № 1.
    URL: http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=235.

  • Ломакіна О.А. Перегляд судових актів господарського суду в апеляційному порядку :автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.04. Донецьк,2009. 22 с.

  • Цивільний процесуальний кодекс України (Кодекс України) (2004). № 1618-IV. Вилучено з: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15.

  • Ухвала Верховного Суду від 1 квітня 2019 року у справі № 219/8193/18. Вилучено з: http://reyestr.court.gov.ua/Review/81329212

  • Панич Н. Ю. (2018). Малозначні справи згідно ч. 6 ст. 19 ЦПК України у порівнянні з § 495a ЦПК Німеччини і ч. 1 ст. 2 Регламенту (ЄС) № 861/2007: чи вдалась реформа?Малозначні спори: європейський та український досвід вирішення : збірник наукових праць учасників Міжнародної науково-практичної конференції.23-24 листопада 2018 р., Київ, Україна. С. 120–133.

  • Мамницький В., Кахнова М., Шевченко Ю. (2019). Малозначні справи та спрощене провадження як процесуальна форма їх розгляду. Журнал схіноєвропейського права.№ 63. С. 88-96.

  • Помазанов А. В. (2019). Касаційний перегляд судових рішень у цивільному процесі України (дис. … доктора філософії). Науково-дослідний інститут  приватного права і підприємництва ім. академіка Ф. Г. Бурчака НАПрН України. Київ. Україна. Вилучено з: http://elar.naiau.kiev.ua/jspui/bitstream/123456789/14525/1/Дисертація_Помазанов.pdf.

  • Ізарова І. О. Реформа цивільного процесу в Україні: новели позовного провадження. Право України. 2017. №8. С. 22–40.

  • Ухвала Верховного Суду від 21.01.2020 по справі №  642/144/18 Вилучено з: http://reyestr.court.gov.ua/Review/87115420.

  • Ухвала Верховного Суду від 26.06.2018 по справі № 766/1760/17-ц. Вилучено з: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74963375.

  • Ухвала Верховного Суду від 27.08.2018 по справі 701/167/18-ц. Вилучено з: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/76166463.

  • Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 2 червня 2016 р. № 1402-VIII // Відомості Верховної Ради України. 2016. № 31. Ст. 545.

  • Попов О. І. (2018). Малозначність справи як процесуальний фільтр доступу до суду касаційної інстанції: окремі питання судової практики. Малозначні спори: європейський та український досвід вирішення: збірник наукових праць учасників Міжнародної науково-практичної конференції. 23-24 листопада 2018 р., Київ, Україна. Вилучено з: http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/14830/Popov_maloznachnist_spravy_yak_protsesualnyi_filtr_dostupu.pdf?sequence=1&isAllowed=y.

  • Р. Мінченко Об’єкти касайційного оскарження в цивільному судочинстві за новою редакцією Цивільного процесуального кодексу України. Вилучено з: http://vjhr.sk/archive/2019_4/part_3/22.pdf.

  • Про судовий збір: Закон України від 8 липня 2011 р. № 3674-VI // Відомості Верховної Ради України. 2012. № 14. Ст. 87.

  • Про Державний бюджет України на 2020 рік: Закон України від 3 квітня 2020 р. № 294-IX // Відомості Верховної Ради. 2020. № 5. Ст. 31.

  • Regulation (Ec) No 861/2007 oftheEuropeanParliamentandoftheCouncil. Вилучено з: https://eur-lex.europa.eu/eli/reg/2007/861/oj.

  • Court fees concerning European Payment Order procedure - Belgium [Електроннийресурс] – Режимдоступудоресурсу: https://e-justice.europa.eu/content_court_fees_concerning_european_payment_order_procedure-305-be-en.do?member=1.

  • Court fees concerning European Payment Order procedure - Germany [Електроннийресурс] – Режимдоступудоресурсу: https://e-justice.europa.eu/content_court_fees_concerning_european_payment_order_procedure-305-de-en.do?member=1.

  • Court fees concerning European Payment Order procedure - Spain [Електроннийресурс] – Режимдоступудоресурсу: https://e-justice.europa.eu/content_court_fees_concerning_european_payment_order_procedure-305-es-en.do?member=1.

  • Court fees concerning European Payment Order procedure - Netherlands [Електроннийресурс] – Режимдоступудоресурсу: https://e-justice.europa.eu/content_court_fees_concerning_european_payment_order_procedure-305-nl-en.do?member=1.

  • CourtfeesconcerningSmallClaimsprocedure. Вилучено з: https://e-justice.europa.eu/content_court_fees_concerning_small_claims_procedure-306-en.do.


REFORMING THE ACCESSIBILITY OF «PROCEDURAL FILTERS» TO CASE APPEAL

VELYCHKO Oleksandra,
student
Poltava Law Institute National Law University named after Yaroslav Mudriy
UKRAINE

DUDKA Tamila,
student
Poltava Law Institute National Law University named after Yaroslav Mudriy
UKRAINE

SCIENTIFIC ADVISER:

ZUB Oleksii,
assistat of the department of civil, commercial and finance law
Poltava Law Institute National Law University named after Yaroslav Mudriy
UKRAINE

Abstract.
The concept of "procedural filters", their types and interpretations in the European and Ukrainian judiciary are revealed, Ukrainian doctrine on this issue is investigated. Comparative analysis of the previous and current version of the Civil Procedure Code of Ukraine has been performed.


Keywords: proceduralfilters, insignificanceofthecase, cassationappeal, civilproceedings, therightto a fairtrial.

© Величко О.В., Дудка Т.С., 2020

© Velychko O., Dudka T., 2020

 

This work is licensed under a Creative Commons Attribution 4.0 International License.

PUBLISHED : 03.05.2020