International scientific e-journal

ΛΌГOΣ. ONLINE

8 (April, 2020)

e-ISSN: 2663-4139
КВ №20521-13361Р

LAW

UDC 341.1/.8

DOI 10.36074/2663-4139.08.05

ІМУНІТЕТ ВИЩИХ ПОСАДОВИХ ОСІБ У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ

НАГОРНА Вікторія Олегівна

магістрант за спеціальністю «Міжнародне право», Інститут міжнародних відносин

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

 

УКРАЇНА


Анотація. Міжнародне право встановлює певні імунітети щодо осіб, які є представниками інтересів держави. Імунітет  вищих посадових осіб не належить до особистих прав і свобод особи, а пов’язаний із реалізацією відповідних функцій посадової особи як елемент фактично займаної посади, що має об’єктивне вираження, і є важливою ознакою спеціального статусу вищих посадових осіб держав, який зумовлений природою виконуваних ними репрезентативних функцій. Згідно концепції, яка широко визнається державами, судовими органами, питання, що стосуються осіб, які користуються імунітетом, його обсягу і можливих винятків, часто розглядаються у зв’язку з двома різними категоріями імунітету, а саме персональним та  матеріальним імунітетами.

Ключові слова: вищі посадові особи; імунітет; кримінальна юрисдикція; Комісія міжнародного права ООН; ratione personae; ratione materiae.

Концепція імунітету в міжнародному праві як елементу особливого правового статусу суб’єкта права має складну природу та носить неоднозначний характер. На сьогоднішній день дане поняття, по-перше, не знайшло закріплення в жодному міжнародно-правовому документі; по-друге, продовжує бути об’єктом дискусій у наукових колах. Особливо контроверсійний характер в цьому контексті має інститут імунітетів вищих посадових осіб.

Питання про імунітет посадових осіб держави від іноземної кримінальної юрисдикції стало привертати до себе підвищену увагу в останні роки, що пов'язано в основному з розвитком міжнародного права прав людини та тим, що міжнародне право набуває більш «людиноцентричного» характеру.

Імунітет вищих посадових осіб держави є виявом прав цієї держави, що випливають із її суверенітету, а посадова особа є лише бенефіціарієм імунітету. Це означає, що імунітет належить не самій посадовій особі, а державі, на службі якої вона перебуває або перебувала, тобто, державі посадової особи. При цьому, наділяючи посадову особу імунітетом, акредитуюча держава може і позбавити її імунітету.

Імунітет надається вищим посадовим особам для належного, вільного та повного виконання ними своїх функціональних обов’язків на міжнародній арені як основних представників своєї держави. Наприклад, у Преамбулі Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р. зазначено, що привілеї й імунітети надаються не для вигоди окремих осіб, а для забезпечення ефективного здійснення функцій дипломатичних представництв як органів, що представляють державу [1].

Важливе значення в цьому контексті має справа Міжнародного Суду ООН «Про ордер на арешт» (Democratic Republic of the Congo v Belgium) 2002 р. У п. 54 рішення по цій справі зазначається, що функції міністра закордонних справ такі, що протягом усього терміну його повноважень він або вона, коли знаходяться за кордоном, користуються повним імунітетом від кримінальної юрисдикції й недоторканністю. Крім того, Суд наголошує, що у звичаєвому міжнародному праві імунітети, якими наділяються міністри закордонних справ, надаються не для їхньої особистої вигоди, а для забезпечення ефективного виконання ними своїх функцій від імені їхніх держав (п. п. 37–38) [2].

Імунітет вищих посадових осіб поширюється на специфічне коло суб’єктів. Під час визначення кола найвищих посадовців держав насамперед звертаємось до ч.2 ст. 7 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р., що містить перелік осіб, які в силу своїх функцій і без необхідності пред’явлення повноважень уважаються такими, що представляють свою державу в процесі здійснення відповідних актів, а також ст. 21 Конвенції про спеціальні місії 1969 р., пп. а п. 1 ст. 1 Конвенції про запобігання й покарання злочинів проти осіб, що користуються дипломатичним захистом, включно з дипломатичними агентами 1973 р. Проаналізувавши їх, стає зрозуміло, що носії особистого імунітету завжди обіймають керівні державні посади, як-то глава держави, глава уряду, міністр закордонних справ та ряд інших.

Ст. 3 Проекту статей про імунітети посадових осіб від кримінальної юрисдикції іноземних держав, розробленому Комісією міжнародного права ООН (остання редакція – 2019 р.) визначає суб’єктами імунітету ratione personae від іноземної кримінальної юрисдикції глав держав, глав урядів і міністрів закордонних справ, тим самим указуючи на найвищий статус цих осіб [3].

Дія імунітету вищих посадових осіб у часі має двохфазний характер. З огляду на це, використовуються два терміни на позначення імунітету, а саме: імунітет ratione personae (або персональний імунітет)  та імунітет ratione materiae (або функціональний/матеріальний імунітет).

Із моменту вступу відповідної особи на посаду стосовно неї починає діяти імунітет ratione personae, який, як визначено в ст. 4 Проекту Комісії міжнародного права, охоплює всі дії, здійснені як у приватній, так і в офіційній якості, вчинені такими особами до або протягом строку їхніх повноважень [3]. Однак особи володіють імунітетом ratione personae лише протягом терміну їхніх повноважень. Тобто одночасно із залишенням вищою посадовою особою своєї посади відбувається й закінчення дії особистого імунітету, однак надалі продовжує діяти імунітет ratione materiae, який захищає особу від дій, учинених в офіційній якості.

Така позиція відображається й у ст. 6 Проекту, зокрема п.3 визначає, що особи, які користувались імунітетом ratione personae, мандат яких закінчився, продовжують користуватися імунітетом щодо діянь, учинених в офіційній якості під час строку дії такого мандату, тому імунітет ratione materiae – це фактично засіб перекладення відповідальності на державу [3].Таким чином, можна говорити про певну двофазовість дії імунітету вищих посадових осіб держав у часі: зі вступом відповідної особи на посаду розпочинає свою дію імунітет, як персональний, так і функціональний, який, однак, із моменту залишення посади існує лише у формі функціонального.

Міжнародні нормативно-правові акти, які зачіпають питання імунітету посадових осіб держави від іноземної національної кримінальної юрисдикції, включають наступні міжнародні договори: Конвенція про дипломатичні зносини 1961 р., Конвенція про консульські зносини 1963 р., Конвенція про спеціальні місії 1969 р., Конвенція про запобігання та покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів 1973 р., Конвенція про представництво держав у відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р. 

Тим не менше, наведені документи стосуються лише окремих аспектів даного інституту. У зв'язку з цим вважається, що головним джерелом міжнародного права стосовно імунітету посадових осіб держави від іноземної кримінальної юрисдикції є міжнародний звичай.

Поряд із закріпленням розглянутих приписів на міжнародно-правовому рівні робота по кодифікації положень про імунітети посадових осіб держав йшла в рамках Комісії міжнародного права ООН, зокрема, спеціалізовано – в рамках складання вже згаданого Проекту статей про імунітети посадових осіб від кримінальної юрисдикції іноземних держав.

Таким чином, відповідь на питання про те, чи можуть національні суди притягнути до відповідальності високопосадовців також лежить саме у площині інституту юрисдикційних імунітетів вищих посадових осіб держави. Яскравим підтвердженням цьому служить  винесене у 2002 р. рішення Міжнародного Суду ООН у справі про «Ордер на арешт», згадане вище. Як зазначає Суд у рішенні по справі, у міжнародному праві встановлено, що як дипломатичні та консульські агенти, деякі високопоставлені посадові особи держав, такі як глава держави, уряду та міністр закордонних справ, володіють імунітетами від юрисдикції інших держав, як цивільної, так і кримінальної (п. 51) [2].

Рішення, запропоноване Судом, знаходить підтримку і у практиці держав, включаючи національні судові рішення, і отримало наступні підтвердження.

Так, наприклад, в 2001 році Французький касаційний суд скасував у справі Каддафі попереднє рішення нижчого суду, який постановив, що ніякий імунітет не може поширюватися на співучасть у знищенні власності в результаті вибуху, який спричинив загибель людей і пов’язаного з терористичним актом і надав імунітет полковнику Каддафі.

Також і Бельгійський суд касаційної інстанції оголосив неприпустимим кримінальне переслідування діючого прем’єр-міністра Ізраїлю Шарона за звинуваченням у геноциді, злочинах проти людяності і військових злочинах на тій підставі, що міжнародне звичаєве право виступає проти ідеї, що глави держав та глави урядів можуть піддаватися переслідуванню в кримінальних судах іноземної держави при відсутності протилежних положень міжнародного права, що є обов’язковими для зацікавлених держав.

По-перше, з чисто правової точки зору, кримінальне переслідування високопоставлених посадових осіб держав іноземними судами ускладнено дією міжнародних імунітетів вищих посадових осіб держави.

По-друге, варто сказати, що на кримінальне переслідування високопоставлених посадових осіб, яке здійснюється національними судами інших держав, величезний вплив має в тому числі політика, а це робить таке переслідування ще більш неможливим та рідкісним явищем.

Також варто зазначити, що, незважаючи на переконливість та логічність наведених вище аргументів, не можна забувати, що мета надання вищим посадовим особам держави міжнародного імунітету полягає не тільки в тому, щоб забезпечити суверенну рівність держав та гарантувати невтручання одних держав в справи інших держав, а й в тому, щоб забезпечити нормальне та ефективне міждержавне спілкування.

Якщо уявити собі, що національні суди окремих держав могли не посилаючись на імунітет ratione personae залучати до кримінальної відповідальності чинних глав держав, глав урядів, а також ключових міністрів інших держав, то виникла б ситуація, коли ці особи були б фактично обмежені в пересуванні і здійсненні своїх повноважень: перед офіційним або приватним візитом у будь-яку країну або навіть перед кожним транзитом слід було б спочатку прорахувати ступінь «безпеки» від кримінального переслідування.

Більш того, в міжнародних відносинах рідко панує одностайність: одним й тим же подіям різні держави дають часом протилежну оцінку. Тому, відсутність імунітету вищих посадових осіб ratione personae призвела б до явного зловживання правом залучати до відповідальності високопоставлених представників інших держав.

Висновок. Імунітет ratione materiae захищає глав держав та інших високопоставлених осіб від кримінального переслідування за діяння, які вони скоїли, коли здійснювали свої офіційні повноваження протягом строку своїх повноважень. Імунітет ratione personae має процесуальну природу і накладає заборону на будь-яке кримінальне переслідування в той час, коли особа займає відповідну посаду. Так, вони відрізняються тим, що імунітетом ratione personae користується тільки обмежене число високопосадовців (як правило, це, за термінологією Комісії з міжнародного права,  так звана «трійка» - глава держави, глава уряду, міністр закордонних справ), а імунітет ratione materiae поширюється на посадових осіб держави в цілому і виходить за рамки періоду виконання останніми своїх функцій. Буде справедливим визнати необхідність дії міжнародних імунітетів ratione personae щодо цієї категорії осіб, адже притягнення до кримінальної відповідальності чинних вищих посадових осіб держави, принаймні на даному етапі розвитку міжнародного співтовариства, порушило б існуючу стабільність в міжнародних відносинах держав.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

 

  • Віденська конвенція про дипломатичні зносини (1961). Вилучено з: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_048.

  • Case concerning the Arrest Warrant, Democratic Republic of the Congo v. Belgium, ICJ (11 April 2000). Вилучено з: https://www.icj-cij.org/files/case-related/121/121-20020214-JUD-01-00-EN.pdf.

  • Seventh report on immunity of State officials from foreign criminal jurisdiction, by Concepciуn Escobar Hernбndez, Special Rapporteur, International Law Commission (2019). Вилучено з: https://legal.un.org/docs/?symbol=A/CN.4/729.


IMMUNITY OF HIGHER OFFICIALS IN INTERNATIONAL LAW

NAHORNA V.,
Master's Degree Student in International Law, Institute of International Relations
Taras Shevchenko National University of Kyiv
UKRAINE

Abstract.
International law imposes certain immunities on persons representing the interests of the state. The immunity of state officials does not relate to the personal rights and freedoms of the individual, but is related to the exercise of the relevant functions of the official as an element of the actual position occupied, which has an objective expression and is an important feature of the special status of the higher officials of the states due to the nature of their representative functions. According to the concept widely recognized by States and the judiciary, issues relating to persons enjoying immunity, its scope and possible exceptions, are often considered in relation to two different categories of immunity, namely personal and functional immunities.


Keywords: state officials; immunity; criminal jurisdiction; United Nations International Law Commission; ratione personae; ratione materiae.

© Нагорна В.О., 2020

© Nahorna V., 2020

 

This work is licensed under a Creative Commons Attribution 4.0 International License.

PUBLISHED : 21.04.2020