International scientific e-journal

ΛΌГOΣ. ONLINE

8 (April, 2020)

e-ISSN: 2663-4139
КВ №20521-13361Р

LAW

UDC 343.1

DOI 10.36074/2663-4139.08.02

СТАТУС ВИКРИВАЧІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

ДРИЧИК Богдана Володимирівна

cтудентка 3 курсу юридичного факультету

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

 

УКРАЇНА


Анотація. У статті викладено та проаналізовано особливості правового статусу викривачів у кримінальному провадженні. Встановлена необхідність глибокого юридичного аналізу законодавчого закріплення прав та гарантій участі даної категорії суб’єктів як на стадії досудового розслідування, так і при судовому розгляді. Результатом роботи є висновок щодо можливості участі викривача у кримінальному провадженні, звільнення його від юридичної відповідальності, користування правовою допомогою, забезпечення конфіденційності, надання винагороди, забезпечення інформацією про стан та результати розгляду, перевірки та/або розслідування, подання апеляційної скарги.

Ключові слова: викривач; корупційні злочини; кримінальне провадження; гарантії; винагорода; суб’єкт кримінального провадження.

Постановка проблеми. Інститут викривачів наразі став важливим механізмом боротьби із виникненням та поширенням корупції у суспільстві. Корупція – систематичне та масштабне розкрадання, яке здійснюється особами, які мають владні повноваження, і, на жаль, це явище проникло в усі сфери як суспільного життя, так і державного управління. На даний час в умовах реформування законодавства здійснюється ряд заходів, що повинні сприяти подоланню цього негативного явища. Корупціонер при крадіжці грошей країни, впливає на її загальне майбутнє та покладається на мовчання звичайних людей. В умовах лібералізації та вдосконалення законодавства, у тому числі кримінального, як матеріального, так і процесуального, приведення його до європейських людиноцентристських стандартів, нагальними питаннями у юридичній теорії та практиці стають проблеми забезпечення гарантій викривачів у кримінальному провадженні.

Аналіз досліджень та публікацій. Дослідженню теоретичних проблем статусу викривача, аналізу як міжнародного, так і національного антикорупційного законодавства, практичних аспектів реалізації гарантій присвячені праці багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених, зокрема: Л.В. Герасименка, І.А. Іванчика, О.В. Крушевич, І.О. Лугового, В.А. Некрасова, С.І. Пічкуренка, А.М. Поляха, С.А. Пилипенка, Л.В. Шевченка, К.Р. Резворович, С.І. Ніколаюка, А.С. Осетрової та інших науковців. Проте темп зміни законодавства та судової практики, їхня якість не дозволяють повним чином реалізувати науковцям свій потенціал у дослідженні статусу викривача, тому дана тематика відкрита для наукових досліджень, які повинні братися до уваги при нормопроектуванні законодавцем та реалізації норм права cудом.

Мета статті. Дослідження питань, пов’язаних із участю викривачів у кримінальному провадженні, реалізацією їх гарантій із моменту набуття статусу до набрання законної сили обвинувальним вироком.

Виклад основного матеріалу. 1 січня 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про запобігання корупції" щодо викривачів корупції», який вводить в антикорупційне законодавство поняття викривача. Зокрема, законом врегульовано статус викривачів, їхні права та гарантії, наприклад, такі як: заборона звільнення, переведення, переатестації, зміни умов праці тощо, способи повідомлення про корупцію, обов'язки і повноваження органів, зокрема Національного агентства з питань запобігання корупції та Національного антикорупційного бюро, на які покладається обов’язок реалізації норм закону. Закон також ініціював зміни до кримінального процесуального законодавства.

Наведений закон спрямований на виконання міжнародних зобов’язань України. Відповідно до статті 33 Конвенції ООН проти корупції, кожна Держава-учасниця розглядає можливість включення до своєї внутрішньої правової системи належних заходів для забезпечення захисту будь-яких осіб, які добросовісно й на обґрунтованих підставах повідомляють компетентним органам про будь-які факти, пов’язані зі злочинами, передбаченими цією Конвенцією, від будь-якого несправедливого поводження [3].

До прийняття Закону не було жодних обмежень у можливості повідомлення компетентних органів про злочин і в подальшому бути залученим у провадження у ролі свідка, розраховуючи на заходи безпеки. Проте перед такими свідками та державними органами досудового розслідування поставало багато питань щодо ефективності норм, які гарантували безпеку громадянам, задіяним до кримінального провадження. Розглянемо більш детально нововведення, які покликані визначити правове становище викривачів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» викривач – фізична особа, яка за наявності переконання, що інформація є достовірною, повідомила про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону, вчинених іншою особою, якщо така інформація стала їй відома у зв’язку з її трудовою, професійною, господарською, громадською, науковою діяльністю, проходженням нею служби чи навчання або її участю у передбачених законодавством процедурах, які є обов’язковими для початку такої діяльності, проходження служби чи навчання [1].

Необхідно зазначити, що КПК України не дублює визначення поняття «викривач», а розкриває його через основні ознаки вказаного суб’єкта: викривач - фізична особа, яка за наявності переконання, що інформація є достовірною, звернулася із заявою або повідомленням про корупційне кримінальне правопорушення до органу досудового розслідування [2].

Як бачимо, законодавець визначає викривача фактично заявником у кримінальному проваджені. Однак, таке твердження не відповідає суті вказаного суб’єкта, звужує його права та обов’язки, а також гарантії. Права заявника, визначені у ч. 2 ст. 60 КПК, поширюються у повній мірі на викривача. У той же час ч. 3 ст. 60 КПК містить доповнення: заявник, який є викривачем, крім передбачених цією статтею прав, має право в порядку, встановленому Законом України «Про запобігання корупції», отримувати інформацію про стан досудового розслідування, розпочатого за його заявою чи повідомленням. Встановлено п’ятиденний строк надання такої інформації з моменту подання заяви.

Заявник, здійснюючи повідомлення, повинен вказати фактичні дані, що стосуються обставин, які підтверджують винуватість особи [1]. Але такі відомості повинні мати персональний характер, тобто виходити із особистої обізнаності викривача. Виходячи з наведеного, доцільно зазначити, що викривач повинен керуватися об’єктивними чинниками при повідомленні про корупційний злочин. Проте законодавство містить  недосконале формулювання «за наявності переконання» при викладенні змісту поняття «викривач». Відповідно до вказаного формулювання саме суб’єктивний фактор виходить на перше місце при характеристиці інформації, яку викривач надає правоохоронним органам. Однак, як було уже зазначено, системний аналіз законодавства дає підстави стверджувати на частковій хибності цього твердження, адже викривач повинен керуватися об’єктивними даними перед тим, як здійснити повідомленням про злочин.

Права викривача виникають з моменту повідомлення інформації про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції».

Із прийняттям Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про запобігання корупції" щодо викривачів корупції» стало можливим повідомляти про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону без зазначення відомостей про себе (анонімно).

Варто наголосити на важливості саме цього нововведення, оскільки попри наявність законодавчого закріплення системи гарантій, особи все ж не впевнені в абсолютній реалізації гарантій відповідними правоохоронними органами. Наразі механізм надання цих гарантій не відпрацьований, відповідні навчання посадових осіб належною мірою не проведені. Застереження викликає і можливість розголошення інформації про викривача або інформації, яка може ідентифікувати особу викривача без його згоди [1]. Такий підхід не відповідає інтересам викривача. Є певні особливості щодо регулювання цього питання у Кримінальному процесуальному кодексі, який встановлює, що викривач має право представляти свої інтереси під час розгляду питання щодо виплати йому винагороди особисто і через представника - адвоката (у тому числі анонімно, але до вирішення питання виплати йому винагороди). З метою захисту персональних даних анонімного викривача після їх розкриття для суду можуть бути здійснені, зокрема, такі заходи безпеки, як забезпечення конфіденційності відомостей про особу та/або закритий судовий розгляд.

Особа, що повідомляє про корупційні злочини – викривач, автоматично вступає і сама в боротьбу з корупцією. Тому вона повинна бути впевненою в кінцевому результаті цієї боротьби, а значить має право отримувати від органу, до якого звернулася з повідомленням про можливі факти порушень, інформацію про стан та результати розгляду, перевірки та/або розслідування кримінального провадження.

Викривач отримує офіційний статус у кримінальному провадженні свідка, потерпілого тощо. Обвинувальний акт, складений слідчим (у випадках, встановлених законом, прокурором) має містити анкетні відомості викривача (прізвище, ім’я, по батькові, дату та місце народження, місце проживання, громадянство) та розмір пропонованої винагороди [2]. Коли справа доходить до суду, викривач підпадає під дію Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», згідно з яким викривач, його члени сім’ї та близькі родичі мають право на забезпечення безпеки, якщо шляхом погроз або інших протиправних дій щодо них робляться спроби вплинути на учасників судового процесу.

Наприклад, для забезпечення безпеки учасника кримінального провадження, суд за власною ініціативою або за клопотанням учасників кримінального провадження може прийняти рішення про проведення допиту учасника кримінального провадження з використанням відеоконференції при трансляції з іншого приміщення, в тому числі у спосіб, що унеможливлює ідентифікацію особи, яка дає показання [4].

Викривачу також надається право на звільнення від юридичної відповідальності у визначених законом випадках. Дане питання знаходить закріплення не у процесуальному, а у матеріальному законодавстві, хоча порядок звільнення встановлено КПК України. Корупційними злочинами відповідно до Кримінального кодексу вважаються злочини, передбачені статтями 191262308312, 313, 320, 357410, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, а також злочини, передбачені статтями 210354, 364, 364-1, 365-2, 366-1, 368-369-2. Однак умови звільнення від відповідальності передбачені Особливою частиною Кодексу. Тобто застосування цієї гарантії можливе за сукупності умов, визначених частиною 5 статті 354 Кримінального кодексу України, а саме: 1) злочини, передбачені статтями 354368-3368-4, 369, 369-2; 2) звільняється лише особа, яка запропонувала, пообіцяла або надала неправомірну вигоду; 3) до отримання уповноваженим державним органом з інших джерел інформації про цей злочин добровільно (тобто з власної волі) заявила про те, що сталося, органу, службова особа якого згідно із законом наділена правом повідомляти про підозру [5].

Особа, яка повідомляє про корупційний злочин, може для захисту прав та представництва своїх інтересів користуватися безоплатною правовою допомогою або залучити адвоката самостійно [1]. Законодавство не визначає, хто може бути представником викривача, проте здійснюючи системний аналіз кримінального процесуального законодавства, можна зробити висновок, що ним може бути особа, яка має право бути захисником у кримінальному процесі. На нашу думку, це має важливе практичне значення, особливо при звільненні особи від кримінальної відповідальності. До того ж витрати на адвоката у зв’язку із захистом прав особи як викривача підлягають відшкодуванню.

Частина 5 статті 120 Кримінального процесуального кодексу містить бланкетну норму щодо граничного розміру витрат на правову допомогу. Хоча право повинно мати чіткі межі реалізації, але закону, який би встановлював граничний розмір відшкодування витрат на правову допомогу, у випадку залучення адвоката викривачем самостійно, немає. Як варіант, судді можуть при цьому керуватися розміром оплати діяльності з надання безоплатної вторинної правової допомоги, відповідно до Закону України «Про безоплатну правову допомогу» [2].

Найбільш дискусійним питанням виявилася норма щодо винагороди викривачу. Законодавець вніс зміни до глави 9 Кримінального процесуального кодексу, яка, окрім норм про виплату винагороди викривачу, стосується також відшкодування шкоди у кримінальному провадженні, цивільного позову.

Отримання винагороди можливе лише після набрання обвинувальним вироком суду законної сили.

На викривача покладаються обов’язки не лише повідомити про злочин, а й активно сприяти його розкриттю. До того ж навіть такі дії не гарантують виплату винагороди, оскільки грошовий розмір предмета злочину або завдані державі збитки від такого злочину мають в п’ять тисяч і більше разів перевищувати розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на час вчинення злочину. Розмір винагороди становить 10 відсотків від грошового розміру предмета корупційного злочину або від завданого державі збитку, але не більше трьох тисяч мінімальних заробітних плат, встановлених на час вчинення злочину.

Конкретний розмір винагороди, що підлягає виплаті викривачу, визначає суд з урахуванням таких критеріїв:

  • персональність інформації - інформація, повідомлена викривачем правоохоронному органу, повинна походити від його особистої обізнаності, у тому числі інформація, отримана від третіх осіб, не міститися в публічних звітах, результатах перевірок, матеріалах, дослідженнях, інформаційних повідомленнях тощо органів чи засобів масової інформації, крім випадку, якщо викривач є джерелом такої інформації, а також не бути відомою правоохоронному органу з інших джерел;

  • важливість інформації - повідомлена викривачем інформація повинна містити фактичні дані, що можуть бути перевірені, і сприяти доказуванню хоча б однієї з обставин вчинення корупційного злочину, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

У разі відсутності хоча б одного із зазначених критеріїв суд приймає вмотивоване рішення про відмову у виплаті винагороди.

Законодавець визначив не лише критерії інформації, а й вимоги до суб’єкта її надання, тобто не кожна особа, яка набула статусу викривача, має право на винагороду. Законодавець виходить зі зворотного, визначаючи, що права на винагороду не має особа, яка:

1) повідомила про корупційний злочин у рамках угоди у кримінальному провадженні або яка є співучасником корупційного злочину, про який вона повідомила;

2) повідомила про корупційний злочин як викривач, маючи при цьому можливість для здійснення офіційного повідомлення про виявлений злочин у межах реалізації своїх службових повноважень.

Винагорода виплачується викривачу за рахунок Державного бюджету України органами державного казначейства за процедурою безспірного списання [2].

Ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити, чи є підстави для виплати винагороди викривачу і, якщо так, у якому розмірі та в якому порядку. Суддя фіксує таке рішення у резолютивній частині вироку.

Відповідно до пункту 9-3 частини 1 статті 393 КПК України викривач наділяється правом на апеляційне оскарження судового рішення в частині, що стосується його інтересів під час вирішення питання виплати йому винагороди як викривачу.

Для протидії зловживань з боку окремих осіб законодавством встановлена юридична відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину [5].

При цьому викривач не несе юридичної відповідальності за повідомлення про можливі факти правопорушень, поширення зазначеної у повідомленні інформації, незважаючи на можливе порушення таким повідомленням своїх службових, цивільних, трудових чи інших обов’язків або зобов’язань, такі порушення не можуть розглядатися як порушення умов конфіденційності, передбачених цивільним, трудовим або іншим договором (контрактом) [1].

Висновки. Прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про запобігання корупції" щодо викривачів корупції» стало важливим кроком на шляху приведення законодавства до міжнародних стандартів. Україна наразі має прогресивне антикорупційне законодавство. Однак реальні зміни у сфері запобігання корупції розпочнуться лише після того, як громадяни усвідомлять, що можуть насправді впливати на стан корупції, та повідомлятимуть про корупційні дії чиновників до антикорупційних органів.

Законодавче закріплення прав, гарантій нового суб’єкта кримінального провадження – викривача покликані стати стимулом та надійним захистом фактичних свідків вчинення корупційних злочинів, а також їх сімей. Особливе значення має запровадження винагороди для викривачів.

Однак, не лише позитивні моменти відслідковуються у нововведеннях. Не всі гарантії можуть виконуватися у реаліях української правової системи. Залишаються складнощі при забезпеченні конфіденційності викривачу, компенсації витрат на правову допомогу, збереження анонімності викривача упродовж досудового розслідування та судового розгляду тощо.

Винагорода встановлена лише у випадках, якщо грошовий розмір предмета злочину або завдані державі збитки від такого злочину в п’ять тисяч і більше разів перевищують розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Однак, як показує статистика, величезна кількість злочинів здійснюється щодо предмета, який не досягає наведених розмірів. А значить і норми, що регулюють питання надання винагороди залишаються юридичною фікцією і мають незначний вплив на виявлення та розкриття даної групи злочинів.

На жаль, поки неможливо оцінити практичну сторону реалізації положень щодо викривачів, забезпечення гарантій, встановлених законодавством, оскільки ще не розглянуто справ за участю нового для кримінального провадження суб’єкта. Але вже зараз, аналізуючи лише нормативне закріплення, ми переконалися на необхідності доопрацювання вказаних реформ.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

 

  • Про запобігання корупції (Закон України).  1700-VII. (2020). Вилучено з https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1700-18.

  • Кримінальний процесуальний кодекс України (Закон України). 4651-VI. Вилучено з https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17.

  • Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти корупції. Конвенцію ратифіковано із заявами Законом N 251-V (215-16) від 18.10.2006. Вилучено з https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_c16.

  • Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві (Закон України). 3782-XII. (2020). Вилучено з  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3782-12.

  • Кримінальний кодекс України (Закон України).  2341-III. Вилучено з https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14.


STATUS OF EXPOSERS IN CRIMINAL PROCEEDINGS

DRYCHYK B.,
Student of the 3th year of law
Taras Shevchenko National University of Kyiv
UKRAINE

Abstract.
The article describes and analyzes the peculiarities of the legal status of the defendants in criminal proceedings. There is a need for a thorough legal analysis of the legislative consolidation of the rights and guarantees of participation of this category of subjects both at the stage of pre-trial investigation and at trial. The result of the work is the conclusion about the possibility of the defendant's participation in criminal proceedings, his release from legal liability, the use of legal aid, confidentiality, provision of information, provision of information on the status and results of the examination, inspection and / or investigation, lodging an appeal.


Keywords: exposer; corruption crimes; criminal proceedings; guarantees; remuneration; the subject of criminal proceedings.

© Дричик Б.В., 2020

© Drychyk B., 2020

 

This work is licensed under a Creative Commons Attribution 4.0 International License.

PUBLISHED : 10.04.2020