International scientific e-journal

ΛΌГOΣ. ONLINE

7 (March, 2020)

e-ISSN: 2663-4139
КВ №20521-13361Р

LAW

UDC 347.92

EOI 10.11232/2663-4139.07.08

ПРОБЛЕМА ВИТРЕБУВАННЯ ДОКАЗІВ СУДОМ З ВЛАСНОЇ ІНІЦІАТИВИ У ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ

ГУЛЕВСЬКА Дарія Володимирівна

студентка 4-го курсу юридичного факультету

Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка

 

УКРАЇНА


Анотація. У статті дається загальна характеристика змін до Цивільного процесуального кодексу України в частині витребування доказів судом з власної ініціативи. Здійснюється аналіз національної судової практики з даного питання.

Ключові слова: цивільний процес; доказ; витребування доказів з ініціативи суду; змагальність сторін; судова практика.

Постановка проблеми.  Цивільний процесуальний кодекс України в редакції 2017 року містить значну кількість новел, що стосуються усіх інститутів цивільного процесуального права, зокрема й інституту витребування доказів. Одною з новел є можливість суду в певних випадках здійснювати витребування доказів з власної ініціативи. Виникають питання  щодо доцільності введення таких новацій та можливості зловживання ними судом. 

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням доказів і доказування у цивільному процесі займались дослідники, зокрема: О.О. Грабовська, В.Д. Андрійцьо,  Ж.В. Васильєва-Шаламова, О.С. Захарова, В.В. Комаров, Д.Д. Луспеник, В.В. Масюк, Р.В. Тертишнікова.

Метою статті є аналіз останніх змін до Цивільного процесуального кодексу України в частині витребування доказів судом з власної ініціативи,  судової практики з даного питання, визначення шляхів вирішення проблеми.

Виклад основного матеріалу. Витребування доказів є одним із інститутів цивільно-процесуального права. Дане питання детально врегульоване низкою статей ЦПК України. Відповідно до ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, встановлений ЦПК України, а у випадку пропуску строку слід обґрунтувати  неможливість подання клопотання у встановлений строк з причин, що не залежали від особи. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується;  2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.  Будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду, а у випадку неможливості здійснити це у встановлений строк - зобов’язана повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п’яти днів з дня вручення ухвали. У разі неповідомлення суду щодо вказаних обставин, а також за неподання таких доказів з причин, визнаних судом неповажними, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені Кодексом [1].

Питання витребування доказів тісно пов’язане з основними засадами цивільного судочинства, зокрема із засадою змагальності. За загальним правилом, відповідно до ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. ЦПК України передбачає два таких випадки :

1) право суду збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена (ч. 2 ст. 13 ЦПК України);

2) право суду витребувати за власною ініціативою докази, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ч. 7 ст. 81 ЦПК України) [1].

Дані положення є новелою ЦПК України в редакції 2017 року. У цивільно-правовій доктрині виникає дискусія щодо того, чи не суперечить закріплення вказаних положень принципу змагальності цивільного судочинства. Зокрема, деякі науковці вважають, що такі новели можуть бути розцінені як відхід від змагальної моделі у бік слідчої моделі цивільного судочинства [2].

Більшість науковців схиляються до того, що такі висновки є передчасними, адже слід враховувати інші положення ЦПК України для  остаточного визначення наявності чи відсутності змагальної моделі судочинства. Зокрема, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12 ЦПК). Роль суду визначається через  керування ходом судового процесу, роз’яснення  учасникам судового процесу їхніх процесуальних прав та обов’язків, наслідків вчинення і невчинення процесуальних дій, сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України (п. п. 1, 3, 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК) [3].

Повертаючись до підстав витребування судом доказів з власної ініціативи, слід зазначити, що положення ч. 2 ст. 13 ЦПК України щодо права суду збирати докази з власної ініціативи у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена сприймається загалом позитивно, адже наведені категорії осіб потребують додаткового захисту. Таким чином, для забезпечення завдання і мети  цивільного судочинства необхідно надавати суду більше юридичних можливостей  у справах, що стосуються даних категорій осіб.

Що ж до ч. 7 ст. 81 ЦПК України, яка передбачає право суду витребувати за власною ініціативою докази, коли він має сумніви в добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, то вона критикується науковцями.  Головна проблема полягає в тому, що не зрозуміло в яких саме випадках можна стверджувати, що учасники справи недобросовісно виконують свої обов’язки щодо доказування. Категорія «добросовісність» є нормативно не визначеною, отже дане питання вирішується за допомогою дискреційних повноважень суду, на підставі його внутрішнього переконання. Тому можливою є наявність зловживань з боку суду з метою витребування доказів з власної ініціативи, що в такому випадку однозначно призводить до порушення принципу змагальності цивільного судочинства. А порушення основної засади цілком вірно можна трактувати як порушення процесуального закону. Докази, витребувані судом за даних обставин можна розглядати як недопустимі, адже вони одержані з порушенням порядку, визначеного ЦПК України. Використання судом таких доказів при ухваленні судового рішення може призвести до ухвалення незаконного та/або необґрунтованого судового рішення. У випадку доведення зв’язку між незаконним витребуванням доказів судом з власної ініціативи та ухваленням незаконного та/або необґрунтованого судового рішення  на це можна посилатися як на підставу для скасування судового рішення (незаконність), що базується на витребуваних таким чином доказах в апеляційному порядку (п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України) [1].

Слід зазначити, що ЦПК України не визначає, що дана ухвала суду має бути вмотивована. Але такий висновок випливає із загальних положень про зміст судових рішень, зокрема ухвал. Так, відповідно до ч. 1 ст. 260 ЦПК України ухвала, що викладається окремим документом, складається з чотирьох частин, при чому третьою частиною є мотивувальна частина із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу [1].

З вказаного випливає, що будь-яка ухвала суду, яка викладається як окремий документ має бути вмотивованою, що визначає такий важливий критерій як законність судового рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 261 ЦПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Таким чином, відсутність достатнього вмотивування ухвали про витребування доказів судом з власної ініціативи з посиланням на ч. 7 ст. 81 ЦПК України може бути підставою для апеляційного оскарження такої ухвали у зв’язку з її незаконністю [1].

Зокрема, в Єдиному державному реєстрі судових рішень зустрічається низка судових рішень судів першої інстанції, в яких посилання на ч. 7 ст. 81 ЦПК жодним чином не обґрунтовується. Наприклад, в ухвалі Голощанського районного суду Рівненської області від 25.06.2019р. (справа 557/239/17  - про визнання права на спадщину) зазначається:

«Згідно із ч. 7 ст. 81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом, у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи  процесуальних прав чи виконанні обов`язків щодо доказів. Відповідно до ч. 2 ст. 294 ЦПК України, з метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази. У зв`язку із цим, суд з власної ініціативи ставить питання про витребування з Рівненського обласного державного нотаріальному архіву та ОСОБИ_7 спадкову справу після смерті ОСОБИ_4 , яка померла  та  ОСОБИ_5»  [4].

Таким чином, у даній ухвалі відсутнє обґрунтування сумнівності виконання учасниками справи своїх обов’язків щодо доказування, але таке витребування здійснюється. Окрім вказаного, у даному провадженні наявне посилання на ст. 294 ЦПК, яка стосується окремого провадження, але дана справа розглядається в порядку позовного провадження.

У судовій практиці зустрічаються судові рішення, у яких недобросовісність виконання учасниками справи своїх обов’язків у сфері доказування обґрунтовується  неправильно.

Зокрема, в ухвалі Центрального районного суду м. Миколаєва від 16.05.2019р. у  справі 2/490/1217/2019  про визнання права власності в порядку спадкування за законом наявне посилання на ч. 7 ст. 81 ЦПК України:

«Судом зазначається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК), обов`язок доказування покладається на сторін (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК) і збирання доказів у цивільних справах за загальним правилом не є обов`язком суду (ч. 2 ст. 12 ЦПК), суд наділений можливістю у виключних випадках збирати докази за власною ініціативою, зокрема, у випадках, передбачених ч. 2 ст. 13 ЦПК, ч. 7 ст. 81 ЦПК.

Відповідно до п. 2. ч. 1 ст. 43 ЦПК учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв`язку з положеннями ст. 44 повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Відповідно до п. 2 та 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Неподання позивачем доказів або неможливість їх отримання, а також неподання клопотання про їх витребування дає можливість витребування судом доказів в порядку ч. 7 ст. 81  ЦПК України» [5].

Але відповідно до ст. 175, 177, 185 ЦПК України неподання позивачем наявних у нього доказів разом з позовною заявою є підставою залишення позовної заяви без руху, якщо ці недоліки виявлені до відкриття провадження у справі (ст. 185 ЦПК України). Відповідно до ч. 11, 13 ст. 187 ЦПК України суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу, у якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п’яти днів з дня вручення позивачу ухвали. Якщо недоліки не усунуто у вказаний строк – позовна заява залишається без розгляду [1].

У даному випадку провадження у справі було відкрито, а наслідком такого порушення процесуальних обов’язків позивачем стало витребування необхідних доказів судом з його власної ініціативи, а не залишення позовної заяви без розгляду. Тому це є  неправильним розуміння недобросовісного виконання учасниками справи своїх обов’язків щодо доказування.

Розглянемо витребування доказів судом з власної ініціативи в справах окремого провадження. Відповідно до ч. 2 ст. 294 ЦПК України у метою з’ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази [1]. Таким чином, у суду є повна можливість здійснювати витребування доказів з власної ініціативи у справах окремого провадження. Незважаючи на це, судова практика іноді йде іншим шляхом.

Зокрема, в ухвалі Городецького районного суду Хмельницької області від 20.08.2018р. у провадженні 2-о/672/61/18 (справа про встановлення фактів, що мають юридичне значення) суддя посилається саме на ч. 7 ст. 81 ЦПК України, а не на ч. 2 ст. 294 ЦПК  України:

«Суддя приходить до висновку про можливість з власної ініціативи витребувати у приватного нотаріуса Городоцького нотаріального округу Хмельницької області ОСОБИ_4 доказів, а саме: копії спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБИ_3, з нотаріальної контори, з наступних підстав. Ч. 7 ст. 81 ЦПК України визначено право суду з власної ініціативи збирати докази у випадках, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів. У даному випадку, відомості про наявність або відсутність заведеної спадкової справи, зокрема і за заявою можливих інших спадкоємців, безпосередньо впливають на суб’єктний склад сторін у даній справі, можливість задоволення позову, тощо. Оскільки заявником (його представником) докази з приводу даних обставин не подані взагалі, що є неналежним здійсненням останнім своїх обов’язків щодо подання доказів (чи можливе приховування наявності інших спадкоємців), суддя вважає за необхідне, з метою об’єктивного і своєчасного розгляду справи, для встановлення кола всіх заінтересованих осіб у даній справі, витребувати дані письмові докази з власної ініціативи» [6].

Тобто, аналізуючи вказану ухвалу можна зробити висновок, що в ній взагалі відсутнє посилання на ч. 2 ст. 294 ЦПК України, яка безпосередньо стосується окремого провадження, але наявне посилання на ч. 7 ст. 81 ЦПК України, яка є загальною для всіх видів провадження. Також слід зазначити, що в даній ухвалі наявне обґрунтування висновку суду щодо необхідності витребувати докази, у той час коли в попередньо зазначеній ухвалі у справі позовного провадження таке обґрунтування відсутнє взагалі.

Аналізуючи судову практику в контексті витребування доказів судом з власної ініціативи в позовному провадженні можна зробити такі висновки:

1)  ухвали про витребування доказів судом з власної ініціативи на підставі ч. 7 ст. 81 ЦПК України не містять належного обґрунтування, а отже за бажання сторін можуть бути оскаржені в апеляційному порядку;

2) у зв’язку з вищевказаним існує високий ризик зловживання судом своїм правом, передбаченим ч. 7 ст. 81 ЦПК України;

3) судді в справах позовного провадження часто посилаються на ч. 2 ст. 294 ЦПК України, а в справах окремого провадження – на ч. 7 ст. 81 ЦПК України, що свідчить про явне порушення процесуального закону шляхом застосування неналежних норм.

Вирішити описану в статті проблему загалом можна шляхом апеляційного оскарження необґрунтованих і незаконних ухвал суду першої інстанції, адже скасування таких ухвал судом апеляційної інстанції призведе до підвищення техніки написання судових рішень в подальшому самими ж суддями.

 


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

 

  • Цивільний процесуальний кодекс України (Закон України), 1618-ІV від 18 березня 2004 р. Вилучено з https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15.

  • Московчук, Д. (2019). Порівняльний аналіз законодавства України та країн англо-саксонської правової системи щодо подання доказів у цивільному процесі. Підприємництво, господарство і право, (4), 55–59.

  • Луспеник, Д. (2019). Доказування у цивільному процесі: що нового у ЦПК та чому суд наділений правом витребування доказів. Вилучено з http://kdkako.com.ua/dokazuvannya-u-civilnomu-procesi-shcho-novogo-u-cpk-ta-chomu-sud-nadileniy-pravom-vitrebuvannya/.

  • Єдиний державний реєстр судових рішень. (2019). Ухвала Голощанського районного суду Рівненської області від 25.06.2019 р. у справі 557/239/17. Вилучено з http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/82662021.

  • Єдиний державний реєстр судових рішень. (2019). Ухвала Центрального районного суду м. Миколаєва від 16.05.2019 р. у справі 2/490/1217/2019. Вилучено з  http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81989961.

  • Єдиний державний реєстр судових рішень. (2019). Ухвала Городецького районного суду Хмельницької області від 20.08.2018 р. у справі 2-о/672/61/18. Вилучено з http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/75996308.


THE PROBLEM OF DEMANDING EVIDENCE BY A COURT IN CIVIL PROCEDURE

HULEVSKA D.,
student of the Law faculty
Taras Shevchenko National University of Kyiv
UKRAINE

Abstract.
This article gives a general description of amendments to the Civil Procedure Code of Ukraine in part of demanding of evidence by a court on its own initiative in civil procedure. Moreover, the article contents the practice of the national courts of Ukraine, which was analyzed by the author.


Keywords: Civil Procedure; evidence; demanding of evidence by courts own initiative; competitiveness between parties of civil procedure; the practice of courts.

© Гулевська Д.В., 2020

© Hulevska D., 2020

 

This work is licensed under a Creative Commons Attribution 4.0 International License.

PUBLISHED : 18.03.2020