International scientific e-journal

ΛΌГOΣ. ONLINE

7 (March, 2020)

e-ISSN: 2663-4139
КВ №20521-13361Р

LAW

UDC 342.8 (477):305

EOI 10.11232/2663-4139.07.04

ДОТРИМАННЯ ПРИНЦИПУ ГЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ ПІД ЧАС РЕАЛІЗАЦІЇ ПАСИВНОГО ВИБОРЧОГО ПРАВА КАНДИДАТАМИ У ДЕПУТАТИ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

РИЖЕНКО Тетяна Григорівна 

студентка 3-го курсу юридичного факультету

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

 

УКРАЇНА


Анотація. У статті проаналізовано принцип гендерної рівності на прикладі реалізації жінками своїх пасивних виборчих прав, зокрема досліджено кількісний критерій представництва жінок у Верховній Раді України у період різних скликань на рівні Апарату, комітетів та постійних делегацій. Проаналізовано найкращі міжнародні практики щодо впровадження позитивних дій, направлених на підвищення відсотка представництва жінок у політичній сфері.

Ключові слова: принцип рівності; гендерна рівність; пасивне виборче право; гендерні квоти; Верховна Рада України.

«Очевидно, що демократичне управління не може бути
повністю досягнуто без всебічної участі та залучення жінок»

(Хелен Кларк, адміністраторка ПРООН та колишня прем’єр-міністерка Нової Зеландії)

 

Постановка проблеми. На сучасному етапі розбудови незалежної, демократичної, правової та соціальної держави в Україні в межах європейського напрямку її розвитку першочергового значення набуває рівність прав і свобод жінок та чоловіків у політичній сфері, що закріплюється у національному законодавстві на рівні основоположного конституційного принципу правового статусу особистості. Надзвичайна значущість цього питання пов’язана з поступовим переосмисленням усталених стереотипів у суспільстві щодо соціальної ролі жінки, що породжує актуалізацію  дослідження принципу рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

Однією з особливостей людини є її стать. Ця особливість нерідко стає руйнівною у процесі реалізації своїх прав та породжує дискримінаційні прояви за ознакою статі. Останнім часом у всіх сферах життєдіяльності суспільства  зріс інтерес до питань, пов’язаних із гендерною рівністю. Світовий процес формування конституційного законодавства характеризується декларуванням у ньому принципу рівних прав і можливостей. Конституційне закріплення рівності статей є характерним нарівні з такими особливостями, як національна і расова належність, мова, віросповідання, соціальне походження, політичні переконання та інше. Міжнародно-правові стандарти закріпили неможливість дискримінації за ознакою статі, що стало основою для розробки державами внутрішнього законодавства, спрямованого на дотримання прав та свобод жінок.

Реалізація виборчих прав громадянами завжди перебуває в полі зору науковців та практиків, оскільки відповідно до статті 71 Конституції України вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування [1]. Проте, не дивлячись на існуючі правові стандарти, на практиці досить часто відбувається порушення прав жінок у реалізації ними пасивного виборчого права, що спричиняється корупційними чинниками, відсутністю достатнього фінансування та надання переваги чоловікам, які є більш досвідченими в політиці.

У зв’язку з цим постає необхідність в дослідженні особливостей реалізації принципу гендерної рівності під час здійснення жінками своїх виборчих прав у процесі балотування до Верховної Ради України.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Окремі аспекти гендерної рівності при реалізації виборчих прав досліджувалися у працях вітчизняних та зарубіжних вчених, зокрема Т.Марценюк, О.П. Васильченко, О.В. Марцеляка,  Т.Злобіної, Т.О.Карась, С.М.Оксамитної, Н.В.Верлос та ін.

Невирішені раніше проблеми. Аналіз вищезазначених праць дає змогу визначити стан досліджуваної проблематики та окреслити коло питань, які ще не були предметом окремого наукового пошуку. Зокрема, у статті акцентуватиметься увага на представництві жінок у ВРУ у різні роки з метою здійснення правового аналізу дотримання взятих Україною міжнародних зобов’язань у сфері гендерної рівності, а також застосування кращих зарубіжних практик як орієнтиру для модернізації національного гендерного законодавства.

Метою даної статті є порівняльно-правовий аналіз кількісного представництва жінок у парламенті України в період різних скликань та розробка механізму зменшення гендерного розриву як орієнтиру для покращення становища жінок при прийнятті суспільно-важливих рішень (political decision-making).

Виклад основного матеріалу. Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками [1]. Залучення жінок  на рівні з чоловіками у сферу політики – одна з найважливіших ознак забезпечення принципу гендерної рівності, проголошеного як міжнародними (Загальна декларація прав людини 1948 року, Міжнародний пакт про соціальні, культурні та економічні права 1966 року, Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод), так і національними актами (Закон України «Про забезпечення рівних прав та  можливостей жінок і чоловіків», Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»). Питання доступу жінок до влади у міжнародно-правових звітах розглядається як один із критеріїв рівних можливостей та економічного добробуту суспільства. Так, згідно з даними Звіту з глобального гендерного розриву (Global Gender Gap), що готується Світовим економічним форумом (World Economic Forum), одна з 4 важливих сфер нерівності між чоловіками та жінками поряд з рівнем освіти та сферою охорони здоров’я стосується саме політичного представництва [2].

Лідером за часткою жінок у парламентах серед континентів прийнято вважати Північну та Південну Америки (30,6%), у Європі цей показник становить 28,5%. Частка жінок серед депутатів в парламентах Азії, на Близькому Сході та в Північній Африці становить менше 20%. Ірландія, Естонія, Швеція, Мальта та Фінляндія мають найкращі показники представництва жінок у Європейському Парламенті, у той час, як Україна значно відстає від визнаних Європейським Союзом граничних показників залучення жінок в політику, займаючи лише 56-е  місце у світовому рейтингу [3].

 

Таблиця 1

Таблиця 2

Взято з [4]

 

Залучення жінок у сферу політики для українського суспільства – питання, що гостро стоїть на порядку денному, а тому дослідження кількісного представництва жінок у парламенті дає можливість прослідкувати рівень реалізації гендерної політики в Україні. Ретроспективний метод дослідження показав, що з моменту функціонування Верховної Ради України І скликання у якості депутата було залучено лише 12 жінок, що фактично створило підґрунтя для розбалансування інтересів населення. Період проголошення Україною незалежності (1991 р.) показав поступове збільшення кількості жінок-депутаток у Верховній Раді України. Кількісний склад представництва жінок у парламенті ІІ скликання становив – 18 чоловік  (4%), ІІІ – 38 (8,4 %), ІV – 28 (6,2%), V – 41 (9,1%), VI – 42 (9,3%), VIІ – 46 (10,3%), VIІІ скликання –53 (12,5%), ІХ скликання – 87 (20,52%). На виборах до Верховної Ради України VІІІ скликання найбільше жінок було обрано від політичних партій «Самопоміч» (36%) та Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина» (21%) [5]. Проведений статистичний аналіз показав, що така зміна представництва жінок залежить від багатьох факторів, а саме усунення усталених стереотипів ціннісного ставлення щодо образу жінки-політика, вид виборчої системи, програма політичної партії та ін.

Важливу роль у підвищенні рівня представництва жінок в українській політиці відіграють саме політичній партії. За нинішньої виборчої системи вони стали трампліном для можливості потрапити в політику. Маючи політичну владу,  представники партій отримують можливість впливати на законодавчі зміни, спрямовані на залучення жінок до української політики.

Аналіз діяльності партії у забезпеченні гендерної рівності на внутрішньому рівні показує, що найкращий успіх у цій сфері досягається партіями нового типу, які намагаються забезпечити своє існування на демократичних принципах (Політичні партії «Голос», «Слуга народу») [6];[7]. Також існують партії, які намагаються пропагувати власні стратегії розвитку без особливої уваги до принципу гендерної рівності, але враховують його у своїх стратегічних планах («Європейська солідарність», та Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина») [8];[9]. У той же час, партії, які не мають стратегій розвитку, мають найгірші показники ефективності щодо гендерної рівності на міжпартійному рівні (Опозиційна платформа «За життя») [10].

Коефіцієнт представництва жінок у парламенті України варто розглядати також крізь призму роботи її комітетів та підкомітетів. Відповідно до відомостей, розміщених на офіційному веб-сайті Верховної Ради України, на сьогодні жінки представлені на керівних посадах у 22 комітетах ВРУ ІХ скликання за виключенням комітету з питань енергетики та житлово-комунальних послуг.

Найбільше жінок входить до складу таких комітетів, як: комітет з питань освіти, науки та інновацій (38,5%), комітет з питань фінансової, податкової та митної політики (34,4%), комітет з питань антикорупційної політики (33%), комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики (29,4%) [11].

У період VIII скликань ВРУ найбільша кількість жінок у комітетах становила у 2006-2007 рр. У 2012-2014 рр. на посади Перших голів комітетів ВРУ було обрано 9 жінок, що є найбільшим показником у період з 1990 по 2014 рр. [5].

 

Таблиця 3

[авторська розробка]

 

Жінки є недопредставленими серед керівництва постійних делегацій ВРУ. Лише дві з дев’яти делегацій очолюють жінки: Ясько Єлизавета Олексіївна – голова Постійної делегації у Парламентській асамблеї Ради Європи, Пуртова Анна Олексіївна – голова Постійної делегації у Парламентській асамблеї Організації Чорноморського економічного співробітництва. Крім того, гендерний склад делегацій теж далекий від паритету. Найбільш високі показники представництва жінок показали Постійна делегація Верховної Ради України у Парламентській асамблеї ЄС –  Східні сусіди (ПА ЄВРОНЕСТ) та Постійна делегація у Парламентській асамблеї Ради Європи. Найгірша ситуація – у Постійній делегації у Парламентській асамблеї Організації з безпеки та співробітництва в Європі та Постійній делегації у Парламентському вимірі Центральноєвропейської ініціативи [12].

 

Таблиця 4. Гендерний склад постійних делегацій ВРУ ІХ скликання

[авторська розробка]

 

Невизначеним залишається питання представництва жінок в Апараті ВРУ. Так, керівні посади в Апараті ВРУ займають переважно чоловіки. Жінки очолюють лише секретаріати, Прес-службу та Відділ з питань звернень громадян. Посади заступників керівників та перших заступників жінки займають в більшості структурних підрозділів Апарату ВРУ (15 з 22) [13].

 

Таблиця 5. Жінки серед складу Апарату ВРУ

[авторська розробка]

 

Варто зазначити, що до 2014 року жодна жінка не займала посаду Голови ВРУ, Першого Заступника Голови ВРУ, Заступника Голови ВРУ. VІІІ скликання стало знаковим для представництва жінок у парламенті, оскільки 4 грудня 2014 р. Оксана Сироїд була обрана Заступником Голови Верховної ВРУ та стала першою жінкою-депутаткою, яка зайняла таку високу посаду в парламенті. 14 квітня 2016 року внаслідок змін у складі парламенту України та його керівному органі, Ірина Геращенко була обрана Першим Заступником Голови ВРУ [5]. Це найвища посада, яку коли-небудь займала жінка в парламенті України. 29 серпня 2019 року посаду Заступника Голови ВРУ посіла депутатка політичної партії Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина» – Олена Кондратюк [14]. Вищенаведене надає підстави констатувати, що за всю історію існування ВРУ як представницького органу, жінки жодного разу не посідали посаду Голови ВРУ.

Висновки. Сьогодні світова політика надзвичайно незбалансована – кількість чоловіків у її лавах носить майже абсолютний характер. Тому не дивно, що багато політологів різних країн, розкриваючи причини небезпечної вразливості сучасної політичної системи, пов’язують їх саме з гендерним дисбалансом. Усвідомлення меншовартості жінок як політичних діячів у світовому масштабі починає зменшуватись, а зацікавленість жінками політикою навпаки помітно збільшується, примушуючи їх активізувати власні зусилля для подальшого виборювання політичних прав і покращення власного становища в цілому. Проведений статистично-правовий аналіз свідчить про поступове збільшення кількості жінок у Верховній Раді України ІХ скликання порівняно з попередніми каденціями, однак такі показники все ще не досягають, встановленого міжнародною спільнотою стандарту у 30%. Необхідність участі жінок у прийнятті політичних рішень обумовлюється насамперед тим, що вони виступають ініціаторами законопроєктів у сфері охорони здоров’я, освіти, культури та пенсійного забезпечення, по-друге, приділяють увагу вирішенню таких проблемних питань, як насильство проти жінок, сексуальні права та право на аборт. Залучення жінок до політичної сфери є показником демократичного режиму та реалізації принципу гендерної рівності. Варто зауважити, що визнання на рівні внутрішнього законодавства необхідності впровадження гендерної політики наразі недостатньо для створення гендерного балансу. Досвід показує, що положення законів та підзаконних нормативно-правових актів є декларативними та переважно не виконуються, що спричиняє гендерний розрив. Реальних результатів можна досягти тільки через реалізацію системи тісної взаємодії представників жіночого руху, органів держаної влади та органів місцевого самоврядування, громадських організацій та активної співучасті у цих процесах населення.

Одним із можливих способів розв’язання проблеми недостатнього представництва жінок у законодавчому органі є запровадження гендерних квот, зокрема, йдеться мова про добровільні квоти. Зазвичай для добровільних партійних квот важливе усвідомлення на рівні партій цінності гендерної рівності й значення залучення жінок на рівень саме ухвалення рішень. Добровільні партійні квоти діють більше як у половині країн-членів ЄС, це Австрія, Велика Британія, Греція, Іспанія, Італія, Кіпр, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Франція, Хорватія, Чехія, Швеція [15]. Такі квоти, як правило, застосовуються як перехідний механізм з метою підготовки громадської думки до усвідомлення необхідності ширшого представництва у законодавчих органах жінок.  Інколи виборче законодавство може вимагати від партій висувати у якості кандидатів  певну кількість жінок. Так робиться в системах пропорційного представництва у Бельгії та Намібії. В Аргентині існує положення, згідно з яким жінок повинні висувати на «прохідні» місця у списках [16]. Проте, як зазначає, О.В. Марцеляк, –  «система квотування є  не досить ефективним засобом досягнення паритету між жінками та чоловіками у формуванні єдиного законодавчого органу України. Введення таких квот без застосування заходів, які сприятимуть підвищенню політичної активності жінок, їхньої «професіоналізації» буде простою профанацією» [17]. Тому ми вважаємо, що для збалансування інтересів двох статей недостатньо самого впровадження позитивних дій, для досягнення рівного представництва важливим є симбіоз гендерних квот та механізмів гендерного аудиту, стратегій та планів дій з гендерних питань, гендерних кадрових балансів та створення координаційних органів, відповідальних за реалізацію гендерної політики. Варто визнати, що важливим напрямком є проведення роботи щодо політичної активізації жінок, що можливо досягти перш за все шляхом запровадження гендерно-орієнтованої рекрутної політики вітчизняних політичних партій.

Ми підтримуємо ту ідею, що успішне впровадження гендерних квот можливе лише у пропорційній системі з відкритими списками, оскільки за таких умов відсутні політичні чинники, економічні підходи та суб’єктивні міркування лідерів політичних партій щодо потенційних кандидатів у народні депутати України жіночої статі. Будемо сподіватися, що з моменту набуття чинності  Виборчим кодексом України, завдяки функціонуванню пропорційної виборчої системи з відкритими списками буде створено достатнє правове підґрунтя для існування гендерних квот, що сприятиме зростанню коефіцієнту представництва жінок у парламенті. Крім того, доречно створити відповідні інституції, які відповідатимуть за забезпечення рівних прав та можливостей жінок й чоловіків, наприклад, Жіноче лобі або Координаційну Раду з питань гендерної політики при Кабінеті Міністрів України, а також запровадити спеціалізованого Омбудсмана із захисту прав жінок. Тому, на нашу думку, впровадження вищезазначених заходів стимулюватиме оновлення національного законодавства у відповідності з міжнародними стандартами у сфері забезпечення рівних прав жінок у політичному житті та створить умови для їх розвитку та самореалізації.

Таким чином, з огляду на вищезазначене, можемо підсумувати, що утвердження гендерної рівноваги можливе лише завдяки існуванню в державі відповідних механізмів, покликаних забезпечити рівність прав та свобод жінок та чоловіків. Лише завдяки правильно обраній гендерній політиці можливе функціонування демократичного суспільства та сталого громадянського розвитку.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

 

  • Конституція України (Закон України). 254к/96-ВР (2020). Вилучено з https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр

  • Філіпчук В. (2015) Жінки в українській політиці: виклики і перспективи змін. Вилучено з  http://www.icps.com.ua/assets/uploads/files/gender_block_editfinal.pdf

  • Близько чверті парламентарів у світі – жінки (2019). Вилучено з https://www.dw.com/uk/близько-чверті-парламентарів-у-світі-жінки/a-47785618

  • Регіональне дослідження: Представництво жінок у політиці в країнах Східного партнерства (2017). Вилучено з  https://rm.coe.int/regional-study-on-women-s-political-representation-in-the-eastern-part/1680741a1f

  • Захарова О., Октисюк А., Радченко С. (2019) Участь жінок в українській політиці. Вилучено з: http://icps.com.ua/assets/uploads/images/images/eu/t_women_s_participation_in_the_ukrainian_politics_ukr.pdf

  • Статут політичної партії «Голос». Вилучено з https://www.goloszmin.org/

  • Статут політичної партії «Слуга народу». Вилучено з  https://sluga-narodu.com/

  • Статут політичної партії «Європейська солідарність». Вилучено з https://solydarnist.org/

  • Статут політичної партії Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина». Вилучено з  https://ba.org.ua/statut/

  • Статут політичної партії «Опозиційна платформа «За життя». Вилучено з http://zagittya.com.ua/page/partija/ustav.html

  • Комітети Верховної Ради України ІХ скликання. Вилучено з http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/site2/p_komitis

  • Постійні делегації Верховної Ради України. Вилучено з http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/mpz2/organizations.perm_delegations

  • Апарат Верховної Ради України. Вилучено з http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/site2/p_aparat

  • Керівництво Верховної Ради України ІХ скликання. Вилучено з http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/site2/p_kerivnyky_vru

  • Т.Марценюк (2019) Міжнародний досвід запровадження гендерних квот та українські реалії. Вилучено з https://genderindetail.org.ua/season-topic/polityka/mizhnarodniy-dosvid-zaprovadzhennya-gendernih-kvot-ta-ukrainski-realii-134924.html

  • Васильченко О.П. (2014) Принцип рівності прав і свобод людини і громадянина та його ціннісні виміри в конституційному праві України. Київ: Арт Економі.

  • Марцеляк О.В. (2008) Вибори народних депутатів України: історія, теорія, практика. Харків.


ISSUES REGARDING COMPLIANCE WITH GENDER EQUALITY PRINCIPLE IN THE CONTEXT OF REALIZATION OF PASSIVE SUFFRAGE BY CANDIDATES IN DEPUTIES OF VERKHOVNA RADA OF UKRAINE

RYZHENKO T.,
3rd year student of Law Faculty
Taras Shevchenko National University of Kyiv
UKRAINE

Abstract.
The principles of equality and non-discrimination are part of the foundations of the rule of law. As Member States noted in the Declaration of the High-Level Meeting on the Rule of Law, “all persons, institutions and entities, public and private, including the State itself, are accountable to just, fair and equitable laws and are entitled without any discrimination to equal protection of the law”(paragraph 2). They also dedicated themselves to respect the equal rights of all without distinction as to race, sex, language or religion (paragraph 3). According to the Constitution of Ukraine, citizens have equal constitutional rights and freedoms and are equal before the law. This provision is based on the existent international human rights standards, in particular, on the dignity and rights enshrined in the Universal Declaration of Human Rights. The international community set out the standards of women`s rights equality in different spheres, including politics. But in spite of this, violations of women's passive suffrage continue. This is connected with corruption risks, insufficient funding and improper legal regulation. This article is devoted to the problem of adherence to women's passive suffrage in Ukraine. The author analyzes the representation of women in the Ukrainian Parliament and researches the involvement of women in the Verkhovna Rada of Ukraine at the level of party lists, committees, the Apparatus, and the parliament delegations. In this article, we also explore gender quotas and statistics of the number of women in parliaments. It will give a great opportunity to observe how countries comply with international standards, whether they ensure gender equality and also demonstrate how European countries enlarge the percentage of women in their legislative bodies. In addition, the work focuses on the ways of gender legislation modernization in Ukraine according to preferable international practices, considering the conclusions and recommendations on strategies to improve gender-balanced political representation.


Keywords: the principle of equality; gender equality; passive suffrage; gender quotas; Verkhovna Rada of Ukraine.

© Риженко Т.Г., 2020

© Ryzhenko T., 2020

 

This work is licensed under a Creative Commons Attribution 4.0 International License.

PUBLISHED : 12.03.2020