REDAGOGY
UDC 373.016:811.161.2’373
САМСОНЮК Олена Олегівна
магістрантка гуманітарного факультету
Національний університет «Острозька академія»
НАУКОВИЙ КЕРІВНИК:
ХОМ’ЯК Іван Миколайович
доктор педагогічних наук, професор
Національний університет «Острозька академія»
УКРАЇНА
Ключові слова: компетентність, компетентнісний підхід, синтаксична компетентність, особистісно орієнтований підхід, діяльнісний підхід.
У курсі вивчення української мови в загальноосвітній середній школі важливе місце належить синтаксису, оскільки в синтаксичній ланці мовної системи (реченні як найменшій комунікативній одиниці) знаходять найповніше вираження всі мовні одиниці інших рівнів, зокрема фонетичного, словотвірного, семантичного, морфологічного, стилістичного, набувають функційної довершеності й логічної оцінки засоби мови й мовлення. В організації неперервної мовної освіти синтаксис має вершинний характер, підпорядковуючись визначальним функціям мови – комунікативній і когнітивній. Реалізація комунікативного, соціально-перцептивного та інтерактивного аспектів професійно-педагогічного спілкування, передача потрібної для суб’єкт-суб’єктної діалогічної (полілогічної) взаємодії інформації залежить не тільки від активного словникового запасу мовця, але й від опанування синтаксичної будови мови як засобу спілкування, від оволодіння закономірностями сполучуваності слів і побудови речень, виражальними можливостями різних синтаксичних структур та вміння комунікативно доцільно користуватися ними в різних мовленнєвих ситуаціях.
Синтаксична компетентність є однією з основних предметних компетентностей у системі мовних знань, умінь і навичок, необхідних школярам у різних ситуаціях комунікативного дискурсу, що передбачає їхню здатність користуватися усною й писемною літературною мовою, послуговуватися необхідним арсеналом синтаксичних мовних одиниць різних структурних рівнів (словосполучення, речення, текст, складне синтаксичне ціле), синтаксичних конструкцій певних видів і сполучних засобів (сполучникові, безсполучникові, складносурядні, складнопідрядні, складні речення з різними видами зв’язку та ін.) з урахуванням функційно-стильових різновидів мовлення відповідно до теми, мети, ситуації спілкування, провідних жанрів комунікації. Елокуція словесного матеріалу містить синтаксичну стрункість, вишуканість форм, національну самобутність мовлення, інформаційну насиченість, а також лексичне, семантичне й синтаксичне багатство мовлення. Тому синтаксична компетентність пов’язана з високим рівнем загальної культури учнів в її мисленнєвому, поведінковому й почуттєвому проявах, тобто віддзеркалює процеси мовомислення, мовотворення й мовопродукування в неперервній мовній освіті [3].
Для нашого дослідження важливе значення мають концептуальні підходи, методологічні й методичні засади модернізації системи неперервної мовної освіти з урахуванням національних і світових тенденцій, обґрунтовані в працях О. М. Біляєва, Н. Б. Голуб, О. М. Горошкіної, С. О. Карамана, Л. І. Мацько, Т. Г. Окуневич, М. І. Пентилюк, О. М. Семеног, І. М. Хом’яка та ін.; наукові пошуки вчених у напрямі розроблення інноваційних освітніх підходів, технологій, форм і методів навчання української мови (Н. В. Бондаренко, О. Л. Дженджеро, Г. І. Дідук-Ступ’як, О. А. Кучерук, В. І. Новосьолова, Н. М. Остапенко, Г. Т. Шелехова, А. В. Ярмолюк та ін.). Теоретичні засади навчання синтаксису на різних етапах неперервної мовної освіти обґрунтовано в наукових дослідженнях таких лінгводидактів, як Т. В. Аржанцева, О. М. Біляєв, М. С. Вашуленко, Н. М. Дика, Л. Т. Григорян, С. Я. Єрмоленко, Н. Л. Іваницька, Н. П. Ковальчук, І. О. Кухарчук, В. Я. Мельничайко, В. П. Озерська, К. М. Плиско, Р. О. Христіанінова та ін.
Мета роботи полягає в аналізі статусу, змісту, структури синтаксичної компетентності та основних шляхів її реалізації на уроках рідної мови.
Постановка проблеми. Сучасний шкільний курс навчання синтаксису української мови має бути комунікативно спрямованим (комунікативний синтаксис) і зорієнтованим передусім на формування в учнів умінь і навичок вільно, комунікативно виправдано користуватися засобами мови в усіх видах мовленнєвої діяльності. О. Б. Курило в лінгводидактичному дослідженні «Уваги до сучасної української літературної мови» зазначає, що складня мови (синтаксис мови) пов’язана з уявами, з асоціацією уяв, що багатьма своїми фактами йшли в процесі свого творення відмінним для кожного народу шляхом, залежно від різним умов його минулого в найширшому розумінні [4]. Тому треба донести до учнів специфіку організації синтаксичного рівня системи української мови, зокрема особливості побудови синтаксичних конструкцій української мови порівняно з іншими мовами, структурно-синтаксичні характеристики синтаксичних категорій, правила інтонування різних типів речень та використання їх у мовленні для ефективного здійснення комунікативного наміру тощо.
Виклад основного матеріалу. У методиці навчання української мови передбачено шість етапів навчання синтаксису в загальноосвітній середній школі, зокрема:
- практичне ознайомлення із синтаксичними одиницями в початковій школі (види речень за метою висловлювання, головні і другорядні члени речення, засоби зв’язку слів у реченні, однорідні члени речення тощо);
- пропедевтичне вивчення основних понять синтаксису (5 клас);
- навчання синтаксису під час опанування морфології, що дає можливість підготувати учнів до засвоєння систематичного курсу синтаксису (6-7 класи) – морфологічний і семантичний аспекти синтаксису;
- систематичний курс навчання синтаксису (8-9 класи) – комунікативний і стилістичний аспекти синтаксису;
- удосконалення комунікативних умінь і навичок учнів старшої школи на основі узагальнення й систематизації відомостей про синтаксис української мови (10-11 класи).
У 8-9 класах відбувається актуалізація пропедевтичних знань із синтаксису, систематичне опрацювання нових теоретичних відомостей та формування в учнів на цій основі синтаксичної компетентності, що містить такі синтаксичні вміння та навички: виділяти словосполучення в реченні; знаходити в словосполученні головне й залежне слово; розрізняти словосполучення й речення; складати словосполучення за заданими схемами; добирати різні за будовою словосполучення для вираження того самого смислу; розрізняти прості і складні речення, види речень за метою висловлювання, за емоційним забарвленням, за будовою; визначати члени речення, звертання, вставні слова, відокремлені члени речення; правильно й доречно використовувати в мовленні різні види простих і складних речень; здійснювати синтаксичний розбір словосполучень і речень; визначати пряму й непряму мову; правильно інтонувати речення та їх складові частини тощо. У класах (школах) із поглибленим вивченням української мови посилюється увага до функційного аспекту синтаксису, що передбачає вивчення функційних властивостей синтаксичних одиниць у текстах різних стилів, типів і жанрів мовлення.
Важливо, щоб учні 8-9 класів свідомо опанували синтаксичну будову сучасної української літературної мови як ефективний засіб спілкування, розуміли закономірності функціювання синтаксичних конструкцій, особливості їх використання в певній мовленнєвій ситуації відповідно до завдань комунікативного дискурсу, тобто вміли орієнтуватися на важливу в той момент інформацію (зокрема під час навчального діалогу, відповіді, бесіди, дискусії, дебатів, диспуту, попередження, зауваження, поради, пропозиції тощо), яка становить сутність відповідної комунікації й задля повідомлення якої ця комунікація має відбутися. Крім того, необхідно, аби учні здобули навички інтонування речень різних видів, беручи до уваги й логічний наголос як засіб передачі різних змістових та емоційних відтінків висловлювання [1]. У цьому процесі важливе значення має послідовне урізноманітнення граматичної будови мовлення учнів на рівні слова, словосполучення й різних видів речення (за метою висловлювання, емоційним забарвленням, характером граматичної основи, кількістю граматичних основ, зокрема просте, складносурядне, складнопідрядне, безсполучникове, складне речення з різними видами зв’язку та ін.). Адже цікавим є той співрозмовник, який послуговується не одноманітними структурами, а може варіювати синтаксичні конструкції залежно від завдань комунікації, пунктуаційно грамотно оформлювати діалогічні та монологічні висловлювання тощо. Володіння арсеналом синтаксичних конструкцій допомагає зробити мовлення правильним у функційно-граматичному плані, точним – у смисловому, виразним – в естетичному.
Відповідно до оновленої нормативно-правової бази неперервної мовної освіти (Загальноєвропейські рекомендації з мовної освіти, Державний
стандарт базової і повної загальної середньої освіти (освітня галузь «Мови і літератури»), Концепція мовної освіти в Україні, навчальні програми з української мови, Загальні критерії оцінювання навчальних досягнень учнів, Концепція профільного навчання у старшій школі та ін.) навчання синтаксису й пунктуації української мови учнів 8-9 класів має поєднувати інноваційні освітні підходи в їх нерозривному взаємозв’язку й взаємозумовленості, зокрема формування ключових, предметних і міжпредметних компетентностей як загальної здатності, що ґрунтується на знаннях, досвіді й цінностях особистості (компетентнісний підхід); забезпечення оптимальних умов для різнобічного мовного й мовленнєвого розвитку кожного учня, його самобутності, самоцінності, сприяння культурній ідентифікації дитини та ін. (особистісно орієнтований підхід); перехід від асоціативної, статичної моделі знань до динамічно структурованої системи розумових дій, удосконалення видів мовленнєвої діяльності школярів через аудіювання, читання, говоріння, письмо, формування когнітивних стратегій (діяльнісний підхід).
Щоб визначити психологічні засади вивчення синтаксису в школі, необхідно з’ясувати позицію вчених щодо синтаксису та його одиниць у мові й мовленні. Ідея Ф. де Соссюра про те, що мовлення завжди передує мові як системі, найбільше усувається саме синтаксисом з огляду на його виражений дихотомічний характер. Цю ідею по-різному практикували в мовознавстві ХХ ст. Так, О. Смирницький зараховував до мови ті явища, що відтворюються (слова, фразеологізми, морфологічні форми тощо), а до мовлення – ті явища, які створюються в процесі комунікації (словосполучення, конкретні речення). Такий розподіл мовних одиниць між мовою та мовленням заперечували вчені, які розглядали їх як два аспекти одного й того самого об’єкта. Так, Т. Ломтєв наполягав на тому, що всі лінгвістичні одиниці є одиницями мовлення: з одного боку вони звернені до мови, з іншого – до мовлення [2].
Сучасне мовознавство, психолінгвістика трактують одиниці синтаксису як категорії мови та мовлення й визначають їх дихотомічну природу – місце в мовній системі та роль у мовленнєвій діяльності. Вихідними психологічними засадами є тлумачення одиниць синтаксису як головних одиниць комунікативної діяльності. Психолінгвістика й теорія комунікації характеризують синтаксичні одиниці різнопланово. Головне завдання психолінгвістики та теорії спілкування полягає у вивченні мовленнєвої діяльності, принципів побудови їх одиниць як головного засобу комунікації й аналізу тих складників, що належно забезпечують цей процес (семантико-структурні особливості, засади функціювання тощо) і сприяють становленню мовної особистості.
Систему мовленнєвих завдань спрямовано на формування в учнів таких умінь: розпізнавати складні синтаксичні конструкції в навчальному тексті соціокультурної тематики, в усних висловленнях; усвідомлювати лінгвістичну природу цих речень та осмислювати комунікативну роль їх у писемному й усному мовленні. Передбачені завдання на основі опорного навчального матеріалу (аналіз текстів різних типів, стилів і жанрів мовлення; редагування текстів; навчальний переклад; створення висловлень на основі тексту), які сприяють удосконаленню вмінь дев’ятикласників у репродуктивних і продуктивних видах мовленнєвої діяльності. Ситуаційні, творчі завдання спрямовані на формування вмінь добирати комунікативно доцільні синтаксичні засоби мови та оперувати ними для розв’язання завдань комунікації в непідготовлених висловленнях. Запитання, сформульовані до навчальних текстів соціокультурної тематики, дають змогу з’ясувати залежність використаних автором мовних одиниць від змісту, типу й стилю мовлення. Конструктивні вправи сприяють усвідомленню структури синтаксичних конструкцій, формуванню вмінь учнів створювати різні моделі складних речень і доцільно використовувати їх у власному мовленні.
Прагнення до ефективності в процесі оволодіння мовним матеріалом
вимагає від учителя застосування таких форм навчальної діяльності, що сприяють активізації пізнавальної діяльності школярів. До них належать види завдань, що зацікавлюють учнів, поєднують процес навчання з життям, спонукають до практичного застосування набутих знань. У такому випадку важливим є метод модулювання висловлювання. Він реалізується в ситуативних завданнях, що ґрунтуються на залежності висловлювання та його мовленнєвого оформлення від комунікативної ситуації.
Розвиваючи в учнів уміння співвідносити зміст і форму висловлювань із мовленнєвою ситуацією, такі завдання структурують мислення, формують уміння вибирати найдоцільніший варіант мовного матеріалу залежно від конкретної мовленнєвої ситуації. Орфоепічне та інтонаційне оформлення для усного мовлення таке ж важливе й необхідне, як дотримання норм орфографії та пунктуації на письмі. Невміння чути та відтворювати у внутрішньому мовленні інтонацію, яка на письмі позначається розділовими знаками, є причиною втрат під час сприйняття змісту написаного, численних пунктуаційних відхилень, невиразності, спрощенні творчих письмових робіт, уривчастості, непереконливості монологічного мовлення. У полі зору вчителя повинна бути робота над усіма елементами інтонації (силою, напрямом, швидкістю, тембром). Учнів необхідно ознайомити з функціями інтонації: граматичною, комунікативною, експресивною, модальною; виробити навички членування речень на синтагми.
У результаті опрацювання навчального матеріалу необхідно сформувати в учнів основні синтаксичні вміння й навички: визначати вид речення (просте, складне, двоскладне, односкладне тощо) та словосполучення, характеризувати особливості словосполучень і речень, доречно використовувати мовні засоби в процесі створення власних словосполучень і речень, редагувати тексти й речення, застосовувати знання з синтаксису в конкретних мовленнєвих ситуаціях та ін. Із цією метою на уроках української мови використовують різноманітний навчальний матеріал, що допомагає поглибити знання про синтаксичні одиниці.
Висновки. Оволодіння синтаксичними нормами української мови є одним із важливих елементів загальноосвітньої підготовки учнів. Результативність всебічного розвитку мовної особистості учнів залежить від низки педагогічних ідей, які уможливлюють цей розвиток на різних рівнях його організації. Провідними серед них є такі положення: реалізація компетентнісного підходу в освітньому процесі; використання дидактичного матеріалу, дібраного на високому навчально-методичному рівні; принцип єдності навчання, розвитку й виховання особистості; стимулювання навчальної співпраці тощо.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
Загнітко, А. (2009). Методи, методики дослідження сучасного синтаксису. Науковий вісник Чернівецького університету, (475-477), 207-213.
Калашнікова, С. А. (2010). Компетентнісно-орієнтований підхід: базові поняття та положення. Педагогічна освіта: теорія і практика. Педагогіка. Психологія, (1), 67-71.
Кушнір, Т. І. (2016). Специфіка реалізації традиційних методів навчання у процесі вивчення синтаксису. Молодий вчений, (4), 545-549.
Шапран, О. І. (2012). Реалізація компетентнісного підходу в системі неперервної освіти. Гуманітарний вісник. Серія: Педагогіка, (28), 319-324.
SAMSONIUK O., Master's student of Faculty of Humanities
National University «Ostroh Academy»
UKRAINE
SCIENTIFIC ADVICES:
KHOMIAK I., D.Sc. (Pedagogy), Professor
National University «Ostroh Academy»
UKRAINE
Abstract. This article describes a problem of formation syntax competence at the Ukrainian language lessons in the general educational institutions; analyses psychological principles of syntax learning; researches system of exercises and tasks using the innovative methodology, developed with an engagement of competence, personally oriented and activity approaches.
Keywords: competence, competence approach, syntactic competence, personally oriented approach, activity approach.