ECONOMICS
UDC 338.3
ПОЛЯК Вадим Валентинович
здобувач вищої освіти економічного факультету
Запорізький національний університет
ГРИНЬ Вікторія Петрівна
кандидат економічних наук, доцент, доцент кафедри обліку та оподаткування
Запорізький національний університет
УКРАЇНА
Ключові слова: собівартість продукції, витрати на виробництво, класифікація витрат, резерви зниження витрат, методи калькулювання собівартості, методи повної та неповної собівартості.
Постановка проблеми. Існує необхідність визначення та вивчення загальних завдань організації і методології обліку і калькулювання собівартості в промисловості, тому виникає суттєва необхідність отримання розуміння стосовно особливостей формування затрат, розподілу витрат, прийомів і способів калькулювання собівартості продукції, які в деталізованому представленні мають специфічні відмінності, що знаходяться під впливом галузевих факторів.
Мета обліку витрат і калькулювання собівартості продукції полягає в своєчасному, повному і достовірному визначенні фактичних витрат, пов'язаних безпосередньо з виробництвом, утриманням адміністративного апарату і збутом продукції, визначенні фактичної собівартості продукції, оперативному контролі за використанням матеріальних та трудових ресурсів.
На сучасному етапі наявна велика кількість методів обліку та аналізу витрат, що формують собівартість, але їх застосування можливе, коли є уявлення про фундаментальні основи і принципи таких методів, що в цілому поділяються на декілька груп.
Аналіз досліджень та публікацій. Питанням калькулювання собівартості продукції та управління витратами приділяють значну увагу вітчизняні і закордонні науковці та практики׃ Атамас П. Й. [2], Безруких П. С., Ткаченко Н.М. [9], Карпова С. Ш., Кашаєва І. П., Комісарова І. П., Линник О. І. [3], Ентоні Р. [1], Юдіна М.І. [11] та інші. Проте мають місце проблеми, які залишаються не до кінця вирішеними і потребують подальшого поглибленого дослідження.
Мета статті. Головна мета статті – це визначення економічної сутності витрат на виробництво, що формують собівартість продукції, їх класифікація, узагальнення оцінки існуючих методів обліку витрат виробництва і розрахунків собівартості продукції, розгляд методів розрахунку собівартості продукції в умовах управлінського обліку, обґрунтування застосування комплексного методу обліку витрат на виробництво та розрахунку собівартості продукції, визначення резервів для зниження собівартості продукції та оптимізації витрат підприємства.
Виклад основного матеріалу. Собівартість – важливий якісний показник, який відображає результати господарської діяльності підприємства, а також є інструментом оцінки техніко-економічного рівня виробництва і праці, якості управління та ін. Вона виступає як вихідна база для формування цін, а також безпосередньо впливає на величину прибутку та рівень рентабельності продукції. Систематичне зниження собівартості промислової продукції (робіт, послуг) – одна з основних умов підвищення ефективності промислового виробництва [10].
Маниліч М. І. пропонує таке визначення: собівартість – це вартісне вираження витрат факторів виробництва на окремі види продукції, і одночасно під витратами слід розуміти процес зменшення (витрачання) ресурсів, що призводить до зменшення власного капіталу [6].
Знання структури собівартості і закономірностей динаміки впливу різних витрат на виробництво продукції, а також факторів, які впливають на структуру собівартості продукції допомагає правильно визначити головні напрямки роботи по її зниженню, підвищенню прибутковості роботи суб’єктів господарювання [1].
Ефективність управління витратами в значній мірі залежить від дієвості системи класифікації сукупних витрат, що дозволяє дослідити внутрішню структуру собівартості продукції для подальшого її аналізу.
Існують теорії класифікації витрат підприємства за різними ознаками, зокрема, за економічною сутністю, галузевою приналежністю, в залежності від цілей управлінського обліку.
Економічний підхід до визначення витрат походить з їх економічної природи а не з характеру та джерел відшкодування. При економічному підході до складу поточних витрат необхідно включати всі витрати, пов'язані з поточною діяльністю підприємства, в тому числі, і непродуктивні витрати у зв'язку з порушеннями у виробничо-технологічному процесі, незбалансованою структурою ресурсів, що використовуються, тощо. Такий підхід відповідає інтересам власників підприємства, тому що характеризує весь обсяг фактично понесених витрат, пов'язаних із здійсненням поточної діяльності, а отже, дає змогу визначити реальний фінансовий результат діяльності підприємства [5].
Таким чином, за економічною сутністю поточні витрати підприємства - це виражені у грошовій формі витрати різних ресурсів (праці, сировини, матеріалів, основних засобів, фінансових ресурсів) у процесі виробництва, обігу і розподілу продукції, товарів, тощо [2].
Приклад класифікації витрат в залежності від цілей управлінського обліку представлена у табл. 1.
Таблиця 1. Класифікація витрат в залежності від цілей управлінського обліку
Для визначення собівартості, фінансових результатів |
Для прийняття управлінських рішень |
Для контролю |
|
|
|
Використовуючи наукові розробки вітчизняних науковців, маємо таке визначення: «виробничі витрати - це сума матеріальних, трудових і фінансових витрат на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг) у грошовому обчисленні» [2]. З іншої точки зору, витрати на виробництво - це фактичні витрати виробника (фірми) на придбання й використання всіх необхідних умов виробництва, які забезпечують досягнення кінцевого результату господарської діяльності [9].
Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку (П(С)БО) 16 «Витрати» витратами звітного періоду є витрати, що визнаються або шляхом зменшення активів, або шляхом збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу внаслідок вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені [7]. Звісно, не всі витрати беруть участь у формуванні собівартості продукції.
Беручи до уваги усе вище зазначене, можна виділити основні характеристики, що визначають поняття витрат:
витрати - це певна кількість ресурсів, задіяних у процесі створення (виробництва) результативного (кінцевого) продукту (роботи, послуги);
складові витрат мають вартісну оцінку;
виникнення витрат має відповідати певним цілям підприємства [5].
На сьогодні для більшості промислових підприємств актуальним залишається питання розробки такої системи управління витратами, яка б дала змогу вирішити проблему неконтрольованого збільшення витрат. Головною задачею системи управління витратами має бути розробка заходів зі зменшення і контролю за витратами. В першу чергу визначають напрями зниження витрат з метою складення плану заходів щодо зменшення витрат.
Основою у зниженні собівартості продукції є систематизація витрат. Необхідним елементом при розробці стратегії зниження витрат підприємства є групування витрат за класифікаційними ознаками.
Після класифікації витрат доцільно виявити резерви їх зниження. Теоретично узагальнюючи фундаментальні методи та резерви зниження собівартості продукції промислових підприємств, їх можна розглядати у розрізі трьох провідних аспектів:
зменшення витрат, внаслідок раціоналізації використання основних фондів (засобів праці);
зменшення витрат, пов’язаних із використанням предметів праці (сировини, електроенергії, матеріалів, палива та ін.);
зниження собівартості за рахунок фонду оплати праці [10].
Але, на нашу думку останній пункт не може слугувати достатнім джерелом резерву для зниження собівартості продукції. Адже фонд оплати праці – це засіб стимулювання працівників підприємства. Без стимулу для працівників не буде необхідної віддачі та притоку нових кваліфікованих фахівців. І тому зменшення оплати праці або скорочення робочих місць не призведе до: по-перше значного зниження собівартості продукції, а, отже і до значного збільшення прибутковості (якщо, звичайно, це не підприємство зі значним превалюванням ручної праці, але в такому випадку скорочення ФОП більш ніж нерозумне рішення), по-друге до збільшення масштабів виробництва підприємства і подальшої його економічної стійкості, через ризик відтоку кадрового потенціалу. Скорочення ФОП раціональне в випадку надзвичайного положення підприємства, його економічної кризи, у випадку технологізації виробництва, у випадку зменшення долі на ринку і, як наслідок, зменшення обсягів виробництва і т.п.
Поряд з тим, що підприємству необхідно мати і використовувати резерви зниження витрат, однак, не можна оминути і те, що підприємство може втрачати також і від недостатніх витрат. Ознаки недостатніх витрат – це: низька якість продукції, висока плинність кадрів, низький рівень сервісу, відтік клієнтів, якщо рішення про витрати на підприємстві приймаються важко і довго, якщо ощадливість – на межі здорового глузду [5].
Типовими помилками в управлінні витратами є відсутність системи планування і контролю витрат, непослідовність дій, скорочення життєво важливих витрат, скорочення витрат, яке погіршує попит.
Дійшовши висновку, що собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) є найбільш значущою статтею витрат будь-якого підприємства. Необхідно зазначити, що вагомою складовою собівартості реалізованої продукції є виробнича собівартість. Перелік і склад статей калькуляції виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) встановлюється підприємством самостійно і залежить від багатьох факторів [5].
Залежно від повноти охоплення витрат методи калькулювання собівартості підрозділяються на дві групи:
калькулювання з неповним розподілом витрат (неповної собівартості);
калькулювання з повним розподілом витрат (повної собівартості).
Калькулювання з неповним розподілом витрат, яке отримало назву директ-костинг, являє собою визначення по виробах маржинальних витрат, тобто суми прямих витрат і змінної частини непрямих витрат (загальновиробничих витрат). Постійна частина загальновиробничих витрат по виробах не розподіляється, а списується на собівартість реалізованої продукції. Не розподіляються по виробах адміністративні витрати та витрати на збут.
Таким чином, застосовуючи систему директ-костинг, підприємство не знає повної фактичної собівартості кожного виробу і не може порівняти її з відпускною ціною.
Відомий фахівець з виробничого обліку в США професор Р. Ентоні [1] ще в 1965 р. писав: «Для більшості компаній необхідним є три види собівартості:
собівартість за центрами відповідальності, яка використовується для планування і контролю діяльності відповідального виконавця;
повна «програмована» собівартість, яка використовується для ціноутворення та інших оперативних рішень при нормальних обставинах;
пряма виробнича собівартість, яка використовується для ціноутворення та інших оперативних рішень при специфічних обставинах, наприклад, коли керівництво має намір використовувати не завантажені потужності».
У даний час можна з упевненістю сказати, що кожному підприємству потрібні всі три види собівартості.
До цього слід додати, що проведені дослідження на підставі даних промислових підприємств показують, що калькулювання неповних витрат веде до безсумнівних помилок через неможливість поділу в обліку витрат на змінні та постійні. Тому застосування системи директ-костинг веде до «програмованих» помилок.
Хоча, практичність у застосуванні директ-костингу є. Не випадково, на Заході директ-костинг називають «управлінням собівартістю» чи «управлінням підприємством», підкреслюючи єдність обліку, аналізу і прийняття управлінських рішень в цій системі.
При обліку повних затрат всі затрати підприємства, що виникають за звітний період, відносяться на носії затрат. Ця система іноді називається «витратною статистикою», оскільки в ній усереднюються затрати за носіями. Саме вона поставляє інформацію державним органам для ціноутворення. Проте на заході широко поширена думка, що для управління підприємством така калькуляція неприйнятна, оскільки воно не надає інформацію про те, в що дійсно обходиться виробництво окремих продуктів, їх видів або груп [4].
На наш погляд, кожне підприємство з метою управління витратами має здійснювати калькулювання собівартості продукції за змінними витратами, але, з погляду економічної безпеки, з паралельним обліком собівартості за повними витратами, адже без постійних витрат виробництво не зможе функціонувати як таке, тому в оцінці виробленої продукції повинна брати участь постійна компонента виробничих витрат.
Висновки і пропозиції. Для цілей управлінського обліку існує багато методів калькулювання собівартості продукції та управління витратами. Тому управлінському персоналу необхідно чітко зрозуміти відмінності між ними, переваги та недоліки. Необхідно зрозуміти, який вплив на фінансовий результат підприємства може здійснити кожен з методів. Можна розглянути можливість синтезу методів для більш глибокого та деталізованого аналізу витрат та усунення недоліків, що має кожен з методів. Оптимізація витрат передбачає не їх мінімізацію, а їх повний контроль та управління ними з метою досягнення максимальних результатів діяльності підприємства. Підприємство повинне бути націлене на контроль витрат і контроль над виробничою собівартістю продукції, що дозволить мати уявлення про вартість виробництва кожної окремої продукції та вартості функціонування всього підприємства. Адже контроль витрат – це, по суті, контроль прибутку, а прибуток – це ціль задля якої створюється і функціонує підприємство.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
Antօny R. N. (1965). Planning and Cօntrօl Systems: A Framewօrk fօr Analysis. Bօstօn: Graduate Schօօl օf Business Administratiօn Harvard University.
Атамас П. Й. (2009). Управлінський օблік. Київ: Центр учбової літератури.
Белօусօва И. (2007). Прօблемы сօвершенствօвания управленческօгօ учета. Бухгалтерский учет и аудит, (4), 35-40.
Гинзбург А. І. (2007). Екօнօмічний аналіз для керівників малих підприємств. Санкт-Петербург: Пітер.
Линник Օ. І. (2016). Сучасна вітчизняна та зарубіжна практика калькулювання сօбівартօсті прօдукції, օбліку та управління вирօбничими витратами підприємства. ЕКՕНՕМІКА ТА СУСПІЛЬСТВՕ, (6), 373-378.
Маниліч М. І. (2012). Сօбівартість прօдукції: теօретичний аспект. Вилученօ із http://www.nbuv.gօv.ua/pօrtal/sօc_gum/znpen/2012_8/01SPTA.pdf.
Прօ затвердження Пօлօження (стандарту) бухгалтерськօгօ օбліку 16 (Наказ Міністерства фінансів України). №318. (1999). Вилученօ з https://zakօn.rada.gօv.ua/laws/shօw/z0027-00.
Сօкиркօ, Н. М. (2004). Теօретичні օснօви управління собівартістю продукції. Наукօві праці Кірօвօградськօгօ націօнальнօгօ технічнօгօ університету, (6), 264-268.
Ткаченкօ Н. М. (2007). Бухгалтерський фінансօвий օблік, օпօдаткування і звітність. (2-е вид.). Київ: Алеута.
Цал-Цалкօ Ю. С. (2002). Витрати підприємства. Київ: ЦУЛ.
Юдіна М. І. (2016). Механізм управління сօбівартістю кօнкурентօспрօмօжнօї прօдукції машинօбудівних підприємств (дис. канд. ек. наук). Хмельницький, Україна.
PՕLYAK V., student
Zaporizhzhia National University
UKRAINE
GRIN V., Ph.D. (Economics), Associate Professor, Associate Professor of the Department of Accounting and Taxation
Zaporizhzhia National University
UKRAINE
Abstract. The article defines the cօst օf prօductiօn, օutlines the methօdօlօgical issues օf classificatiօn and grօuping օf cօsts, fօrming the cօst օf prօductiօn. The methօds օf accօunting fօr the cօst օf prօductiօn are cօnsidered. Reserves օf reductiօn օf prօductiօn cօsts (wօrks, services) are presented. Prօpօsed ways tօ ratiօnalize the cօsts օf the enterprise, օptimizatiօn օf cօnsumptiօn.
Keywords: cօst օf prօductiօn, prօductiօn cօsts, cօst classificatiօn, cօst reductiօn prօvisiօns, methօds fօr calculating cօst, methօds օf full and incօmplete prօductiօn cօsts.